— Немає радості, це так, — мовив жіночий голос із легким акцентом. — Натомість велика небезпека для всіх нас.
Королева Тафіра сиділа обличчям до вогню в кріслі з високою спинкою. Довгі сірі спідниці прикривали її ноги до капців, волосся було зав’язане ззаду чорною стрічкою.
— Наша донька та її родина мертві, обоє наших любих онуків убиті...
— Усе містечко Лейк Бакал знищене, — різким голосом додав Колл. — Не можу повірити, що я це кажу, але на нас напав ворог із легенд. Я бачив їх на власні очі.
— Я знаю. — Адан заглянув глибоко в сірі очі свого дядька. — Люті.
Почувши ці слова, Колл застиг так, ніби його вдарили його власним молотом.
— Звідки ти знаєш про Лютих? Вони прийшли з півночі, білі та смертоносні. Вони захопили ціле місто, убили всіх людей, яких ми знали. Наші бідолашні...
У сумній тиші Адан мовив:
— У Судеррі Люті прийшли з пустелі, проте не напали на нас. Їхня королева попередила мене про прийдешню велику війну і сказала, що Співдружність потрапить між молотом і ковадлом. Вона розповіла, що крижані Люті прибудуть з півночі, і я їхав якомога швидше, щоб попередити вас. — Він ковтнув і відвів погляд. — Однак запізнився.
— Нашу дочку вже не врятуєш, — сказав Колланан, — але це тільки початок. Ми готуємо оборону по всьому королівству, я надіслав листа Конндуру, сподіваючись, що він збере всю армію Співдружності. Мої вісім лордів-васалів будують укріплення, навчаючись, як знову готуватися до війни після стількох століть.
Адан, король Колланан та Хоробрий Ласіс обговорювали стратегію й можливості оборони, проте вони зрозуміли, що повинні поїхати на північ, швидко та обережно. Колл хотів, аби вони на власні очі побачили, що зробили крижані Люті з Лейк Бакал. Вони не нападатимуть, а лише спостерігатимуть.
Троє чоловіків щодуху гнали крізь золоті ліси ясенів і беріз, але за один день дерева навколо стали чорними та голими. Чоловіки не бачили жодного мандрівника. Мешканці селищ, лісоруби, мисливці та торговці, схоже, уникали цієї дороги, або, можливо, їх усіх убили.
Сидячи на спині свого чорного бойового коня, Колл скоса позирав крізь голі дерева, перемежовані густими сріблястими соснами.
— Цікаво, скільки інших поселень вони спустошили або знищили. Крижані Люті, можливо, вже заподіяли багато лиха.
Стояв такий різкий холод, що коні видихали пару, а Адан згорбився під важким плащем із хутра ведмедя, який Колланан дав йому на цю поїздку.
— У Судеррі завжди тепло і сухо, — зазначив він. — Я до такого не звик.
— Як і ми, — відповів Колланан, посилаючи коня вперед. — Стане ще гірше, коли побачимо Лейк Бакал попереду.
Ласіс прямо сидів у сідлі, його чорний плащ із кольчуги висів на плечах. Рука розсіяно торкнулася реймера при боці.
— І коли побачимо Лютих.
Колл указав рукою в рукавиці туди, де дорога звилася до вершини.
— Ми з Тафірою завжди з нетерпінням чекали переходу цього хребта, коли приїжджали до онуків у гості. — Його голос зірвався. — Звідти відкривається чудовий вид на озеро Бакал — глибока блакитна вода, оточена густими сріблястими соснами, і містечко на березі, рибальські човни на воді.
Коли коні зійшли на гребінь гори, Адан побачив велике озеро, над яким кружляв серпанок сивого вітру. Глибока вода була сірою, наче метал. Човнів не стало, вони, розбиті, вмерзли у кригу. Гори ледве було видно крізь сніг, що кружляв удалині.
— Кров предків, — пробурмотів Колл. — Цієї фортеці досі тут не було.
На березі озера Бакал виросла величезна споруда з каменю та криги.
Оборонні стіни з блоків, опорні споруди та недобудовані вежі здіймалися високо вгору. Команди робітників рухалися достоту як мурахи, і навіть з такої відстані Адан бачив, що це не люди.
Деякі з Лютих використовували магію, вирізаючи кригу з озера, рухаючи величезні брили каменю, тягнучи свіжі соснові колоди. Велика ділянка берега озера вже була повністю очищена від дерев.
— Ця фортеця займає значну частину старого міста. — Колл пильно дивився на фортецю, не приховуючи гніву й огиди. М’язи його щелепи помітно напружилися. — Люті сказали, що ми їм заважали. Вони сказали, що можуть узяти все, що захочуть, — тепер вони так і зробили. — Він голосно видихнув, випустивши хмарки пари. — Я не дозволю відкинути себе через те, що я
Ласіс зосередив погляд на будівельному майданчику, наче підраховував, скількох Лютих зможе вбити самотужки, якщо запалить реймер і вистрілить у них, але зрештою він прийшов до тями.
— Нам доведеться зібрати величезну армію, щоб вигнати їх. Ми повинні зібрати всі сили Нортерри, і, сподіваюся, армію Співдружності також. Ми зможемо викинути їх звідси.
— Я навіть не знаю, як із ними боротися, — відповів на це Адан, — незалежно від чисельності нашої армії.
Вони дивилися на фортецю Лютих, як раптом бойовий кінь Колла форкнув. Вони почули шарудіння гілок, хрускіт снігу за спиною. Троє чоловіків розвернулися й побачили рух у підліску, ледь помітну фігуру, що мчала в пошуках укриття. Це була худорлява істота зі сплутаним волоссям, одягнена в лахміття й хутро.
— Ми тебе не скривдимо! — вигукнув Колланан.
