Дотепер Ілуріс чула цікаві пропозиції від хитрих підприємців або старих сивих бойових командирів, які воювали в останній війні проти Співдружності. Деякі їй навіть сподобалися, проте жоден поки що не здався ідеальним. Вона не поспішала. Даббан був лише четвертим округом, який вона відвідала, а в Ішарі було так багато людей, так багато
Очільник процесії оголосив зупинку, і почулися голоси його підлеглих, що передавали отриманий наказ по всьому кортежу. Ілуріс визирнула з відчиненого вікна карети і побачила покручене чорне дерево, вражене блискавкою. Наче дозорний у траві, воно було єдиним видимим орієнтиром на рівнині.
Каптані Вос під’їхав на своєму сірому в яблука коні, його броня, пояс та плащ були вкриті дорожнім пилом.
— Матір, ми вже бачимо попереду місто, тож я хотів попередити, якщо вам потрібно підготуватися.
— Дякую, Восе. — Її ноги та сідниці боліли від тривалого сидіння, навіть на подушках. Вони були в дорозі багато годин поспіль, і їй потрібно було відвідати вбиральню. — Встанови для мене намет приватності, будь ласка. Мені потрібно освіжитися, перш ніж в’їжджати в Ольбо.
Бійці Яструбиної варти розпакували рулон синього шовку, яким обгорнули каркас із жердин, встромлених у м’яку траву. Емпра увійшла до своєї вбиральні, а чоловіки зробили свої справи просто на узбіччі дороги. Жрець Кловус подався у високу траву.
Ілуріс швидко закінчила, і варта спакувала вбиральню, готова їхати далі, як тільки емпра знову зручно вмоститься на подушках. Перш ніж коні та фургони рушили з місця, Нерев, її довготелесий камергер, ввічливо постукав у двері карети.
— Чи можу я приєднатись до вас, Ваша Високосте? Я хотів би обговорити список кандидатів, яких маємо зараз.
Ілуріс зрозуміла, що години спокою минули, однак вирішила, що компанія камергера краща за компанію докучливого жерця, який би й далі намагався переконати її у важливості війни.
— Звичайно, Нереве.
Тримаючи в руках записник, Нерев піднявся в карету і влаштувався на сидінні, зігнувши довгі ноги та поправивши червоний одяг камергера. Коли він зачинив вкриті емаллю двері, Ілуріс гукнула в прочинене вікно:
— Каптані, рушаймо. Я хочу приїхати ще засвітла.
Вос, кінь якого очолював процесію, свиснув, і всі рушили вперед. Карета підстрибувала і торохкотіла на уторованій дорозі. Далеко позаду жрець Кловус поспішно повертався з високих трав, закликаючи їх, щоб зачекали. Ілуріс побачила, як один з останніх фургонів із продовольством зупинився й огрядний жрець заскочив усередину.
Відкинувшись на подушки, вона повернулася до Нерева. Камергер гладив свою темну загострену бороду, глибоко зосередившись на іменах. Він зачитав їх, Ілуріс замислилася, а потім попросила викреслити три імені. Вона хотіла побачити, кого ще вони можуть знайти, перш ніж вона прийме рішення.
Міську площу Ольбо розчистили, щоб звільнити місце для фургонів і карет емпри. Для того щоб вона могла зустрітися з кандидатами, які прийшли поспілкуватися з нею, встановили намети. За довгим дерев’яним столом у найбільшому наметі вона обідала з міським головою, чоловіком із сонними очима, який не звик до таких гостей. Кловуса посадили за стіл трохи далі, щоб він мав змогу поговорити з місцевим жерцем та іншими важливими людьми Даббану.
До них приєдналися місцеві селяни, що мали найбільші поголів’я худоби та найбільшу кількість робітників. Один з головних вівчарів, чоловік на ім’я Ґарт, що мав стадо у десять тисяч овець і сотню працівників, фургонами постачав вовну для ткацьких будинків в округах Ішикі й Таріза.
Ґарт присів поруч з Ілуріс, пояснюючи, чим займається.
— У мене величезне господарство, Ваша Високосте. — Фермер поклав до рота шматочок смаженого ягняти в меді, посипаного різаним мигдалем. — Це м’ясо однієї з моїх овець. Моє стадо ідеальне — кожен шматок м’яса та кожне волокно вовни. Керування таким господарством не може зовсім вже відрізнятися від праці емпріра.
Ілуріс скуштувала ягнятину з медом, що просто танула в роті.
— Якщо навички управління у вас такі ж добрі, як ця страва, тоді вашу кандидатуру слід уважно розглянути, — промовила вона напівжартома. — Однак попереджаю, що управління всіма тринадцятьма округами Ішари, військово-морським флотом і регулярною армією перед лицем постійної загрози з боку Співдружності, та збереження при цьому необхідного миру заради процвітання нашої землі, дещо все ж відрізняється від керування стадом овець.
— Звичайно, Ваша Високосте, але я завжди можу навчитися.
Вона наказала Нереву записати ім’я чоловіка у книгу.
Після трапези, коли присутні відпочивали, відкинувшись на спинки стільців, і пили солодку, густу медовуху, розпочалася незвичайна розвага. На площу випустили дванадцять мекаючих овець, яких підганяли собаки. Бійці Яструбиної варти емпри зімкнули ряди, готові захищати її, проте міський голова сказав:
— Просто подивіться. Вам сподобається.
