— Якщо це не шпигун Лютих, — додав Ласіс, метнувшись до істоти. — А якщо нас помітили?
Шарудіння коло замерзлого кущового дуба припинилося.
— Я не шпигун, і я ненавиджу Лютих!
Колл розвернув Шторма.
— Вийди і покажись. Я твій король, Колланан Молот. Якщо ти з Нортерри, то знаєш мене.
Хоробрий рішучо витягнув з підліска юнака бандитського вигляду. На вигляд йому було не більше шістнадцяти років.
— Я знаю свого короля! — проскавучав хлопець. — Ви батько леді Джакі. Я трохи допомагав міському голові Ґаннону.
Серце Колла заболіло.
— То ти з Лейк Бакал?
Адан зістрибнув з коня, зняв важкий плащ із ведмежої шкури і загорнув у нього бідолашного юнака.
— Схоже, він дуже змерз. І зголоднів.
— І т-т-те, й т-т-те, — видавив із себе юнак. Він тремтів. — А ще в мене обличчя брудне.
— Як тебе звати? — запитав Колл.
— Покл. Я був тут, коли з’явилася стіна хуги. Я бачив крижаних Лютих, бачив, як замерзає озеро. — Він задихався.
— Заспокойся, хлопче, — мовив Колл. — Розкажи, що сталося. — Ласіс завів їх глибше під укриття дерев на гребені гори.
— Я поставив пастки на зайців навколо озера, але того дня я просто... просто рибалив, сидячи на скелях. У мене було дві вудки у воді — одна вудка в руці, іншу я підпер між валунами. — Він щільніше загорнув плечі в хутряний плащ Адана. — Я подумав, що сіре небо схоже на сніг, але такої хуртовини я в житті ще не бачив. Я побачив, як накочується хвиля, а повітря стало таким холодним, що дерева розколювалися. Вітер і сніг дме, виє! Тоді озеро почало замерзати, крига розходилася з протилежного берега. Суцільна крига! — Він звернувся до Адана з відчаєм у голосі. — Присягаюся, я це бачив! Суцільна крига, що ширилася озером, вона рухалася так само швидко, як вогонь по сухій траві.
Покл, здавалося, був здивований, що ніхто не ставив під сумнів його фантастичну оповідь.
— Я саме вчасно відбіг від берега озера, бо крига вже скувала мою волосінь. Потім почався сніг. Я заліз у кущі й відчув насування холоду навколо. Там я ховався не одну годину, а коли виліз, я... — він затнувся. — Містечко замерзло. Я ніколи раніше не бачив такої магії!
— І відтоді ти тут ховався? — запитав Колл.
— Я не міг повернутися додому! — закричав Покл. — Що мені було робити? Я пішов до своїх пасток і знайшов трьох зайців. Їжі було достатньо, хутро я використав, аби зробити собі обмотки. — Він підняв руки, які були загорнуті в теплі обрізки хутра. — Коли все почалося, надворі був прекрасний осінній день — я не був одягнений для такого холоду.
Хоробрий з цікавістю поглянув на нього.
— Чому ти залишився тут? Коли містечко й озеро вкрилися кригою, а людей не стало, чому ж ти не пішов до дороги? Чому не вирушив на південь до Феллстаффа чи хоча би до одного з селищ?
Хлопець кинув на них ошалілий погляд.
— Та ж тут Люті! Вони бродять лісами і постійно стежать! Звідки мені було знати, що Люті не заморозили весь світ? Я знайшов мисливську хижку, у якій можна зігрітися, то й ховався в ній. Я боявся виходити на відкрите місце. А тоді побачив вас.
Він переводив погляд з одного короля на іншого, і промінь надії осяяв його лице.
— Ви прибули боротися з Лютими? Ви збираєтеся їх прогнати?
— Я ще не знаю, хлопче, — відповів Колл. — Але ми знайдемо спосіб. Це моє королівство, і я обіцяю, що ти будеш у безпеці. Повертайся з нами туди, де тепло.
Хлопець затремтів.
— Так, будь ласка, заберіть мене. Годі... годі з мене цього місця.
Адан перебив його:
— Ця боротьба виходить далеко за межі двох наших королівств. На карту поставлено Співдружність. Я вже написав конагу...
— Я теж писав братові, але звістка на папері не передасть усієї небезпеки Лютих. — Колл подивився на нього. — Ми з тобою маємо поїхати до Конндура особисто, небоже. Ми повинні змусити його зрозуміти, наскільки це важливо.
Після зборів племен Утауків Гейл Орр швидко рушив до узбережжя Остерри, де сподівався знайти корабель. Ця подорож суходолом одночасно бадьорила його і втомлювала, проте він відчував, що набрав зайву вагу під час тихого — і, так, лінивого — життя, відколи його дочка вийшла заміж за Старфолла. Він збирався полишити кочове життя і споглядати за тим, як добре Пенді ведеться поруч з її чоловіком. Тепер у нього буде власна пригода.
Хоча зовні Гейл Орр був схожий на будь-якого іншого торговця, вбраного в одяг з різнобарвних шовків і верхи на коні з сідлом, прикрашеним латунними колами, однак Утауки у Віндгеді, найпівденнішому портові Остерри, впізнали його. Родинний символ на шкіряному одязі, кармазиновий та чорний кольори підказували, що він онук Шелли дін Орр.
Вийшовши на найдовший пірс у Віндгеді, він помахав екіпажу пришвартованого там двощоглового торгового судна «Ґліссанд». Команда була зайнята інвентаризацією товарів, шкір та хутра, пакунків сушеного гостролиста, загорнених у церату, невеликих скринь із драконовими рубінами та морськими перлами.
Гейл поговорив із вояжером — так називали утаукських капітанів, коли вони керували кораблем — чоловіком на ім’я Мак Дур, який вклонився йому з повагою.
