— Так, повинні були, — сказала Тафіра. — Тепер, коли мій чоловік закликає нас до зброї, ми повинні підготуватися. Він також сподівається, що конаґ відрядить значну частину армії Співдружності, щоб допомогти в обороні Нортерри та Судерри. Якщо ми всі воюватимемо разом, то, можливо, будемо достатньо сильними, щоб вигнати цих Лютих.
Полум’я в центральному вогнищі шумно палахкотіло, залишаючи в повітрі ледь помітний солодкий запах соснового диму. Після того, як лорди пішли, Хоробрий стояв, витягнувшись, у присутності своєї королеви, немов хотів щось їй сказати. Вона посміхнулася йому.
— Я рада, що ти мені допомагаєш, Ласісе. Мій коханий у від’їзді, але королівство завжди може покластися на твою силу.
— Вам не потрібна моя допомога, моя королево. Ви самі є сильною правителькою, і захист Феллстаффа посилюється з кожним днем. — Він визирнув у одне з аркових вікон, крізь які в кімнату потрапляло бліде сонячне світло. — Але в цьому конфлікті є щось більше, набагато більше... чого ми не знаємо. — Він підняв своє квадратне підборіддя. — З вашого дозволу я хотів би поїхати на кілька днів, аби зібрати інформацію. Вам не варто хвилюватися за свою безпеку. Я доручу лордам-васалам прислати додаткових охоронців, щоб зберегти Феллстафф у безпеці, поки мене не буде.
Хоча він служив королю Колланану, Хоробрий часто вирушав у власні мандрівки — як мандрівний охоронець, щоб інші не забували про мир і закон у всьому королівстві. Тафіра звикла до його відсутності, але вона ніколи раніше не турбувалася через загрозу Нортеррі.
— Мені відрядити з тобою загін солдатів?
— Ні, я повинен їхати один. — Ласіс торкнувся реймера на боці. — Із цим завданням найкраще впорається паладин Хоробрий. Мені потрібно дізнатись, чи напад Лютих на Лейк Бакал був спрямований на вбивство якомога більшої кількості людей або ж це сталося через те, що містечко просто заважало їм.
Тафіра відкинулася на спинку відполірованого крісла.
— Ці люди вже все одно мертві. Хіба причина має значення?
— Має, моя королево. Чи слід нам боятися подальших нападів з боку Лютих? Чи полюватимуть вони на нас так, як ішаранці, які нападають на наші прибережні селища через те, що так нас ненавидять? Чи наше існування просто не входить у плани Лютих? Якщо це так, то, можливо, найбезпечніше для нас — просто триматися осторонь.
Тафіра довго мовчки дивилася йому просто у вічі.
— Ти завжди був відданим, Ласісе. Я вірю, що ти зробиш те, що повинен. Ти маєш мій дозвіл. Повернися з важливими відомостями, які ми зможемо використати для свого порятунку.
Ласіс вирушив ще до заходу сонця. Він досі шкодував, що взагалі відпустив Колланана самого у Лейк Бакал. Навіть у мирний час жоден король не повинен подорожувати без свого вірного Хороброго, навіть якщо це сам Колл Молот.
Та все ж, виїхавши в сутінках і плануючи продовжувати мандрівку під повним місяцем, він знав, що в деяких місіях один воїн, а особливо Хоробрий, може досягти більшого успіху, ніж невелика армія. Ласіс часто самотужки ставав на захист Нортерри і ніколи не змінював своїх поглядів на це.
Щоб швидко дістатися до Лейк Бакал, він обрав на конюшні димчасто-сірого жеребця. Ласіс знав, що цей кінь надійний і міцний, але ще важливішим було те, що, коли вони рухатимуться під тінистими сосновими кронами, які схиляються над дорогою, масть коня скидатиметься на снігопад і попіл, а тому слугуватиме маскуванням, коли Ласіс намагатиметься наблизитися до крижаних Лютих.
Він вирушив прямо на північ, подрімуючи в сідлі. Коневі ж давав припасений корм, а пити йому дозволяв з чистих холодних потічків, що були всіяні опалим листям. Коли жеребцю потрібен був відпочинок, Ласіс зупинявся на кілька годин і також дрімав, після чого вони продовжували подорож.
Нарешті наблизившись до високогірного північного озера після важкої подорожі, він уповільнив крок коня до обережної ходи. Вони досягли гребеня гірського хребта одразу по світанку. Сонце, що сходило, відбивалося від заледенілої поверхні озера Бакал і осяювало крижані та кам’яні брили фортеці крижаних Лютих.
У ранковій тиші Ласіс уявив, як раптова, неочікувана хвиля холоду насувається на озеро, як дочка Колланана Джакі намагається зібрати разом двох своїх синочків, що гралися на вулиці, відчайдушно шукаючи укриття, як її чоловік Ґаннон намагається захистити їх усіх, коли місто сковує крига...
Тепер звуки будівництва розносилися високогірною долиною. Крига тріщала, коли з заледенілого озера вирізали цілі блоки, піднімали їх за допомогою магії, потім складали і зварювали холодом. Будівельним камінням, зібраним із зруйнованих будинків міста, укріплювали стіну. Білих Лютих тут були сотні.
Ласіс примружив очі і затамував подих, відчуваючи, як усередині запалюється жар — проблиск крові Лютих, що текла в його предках. Хоробрі приймали і поважали свій спадок напівкровок. Стародавній родовід наділяв
