Ласіс надягнув золотий браслет-манжету на зап’ястя і стиснув його половинки. Золоті зубці всотали кров, активуючи заклинання. Тепло наростало всередині нього, і навколо зап’ястя запалала вогняна корона. Полум’я охопило руку вогненною кулею, що стала витягуватися у розпечену спіраль. Хоробрий махнув рукою ліворуч, і полум’я рвонуло до Лютих.
Засміявшись, Рокк кинувся вперед із довгим прозорим списом в руках і вдарив держаком по вогненному батогу Хороброго.
Ласіс відвів руку назад, намотуючи полум’я реймера навколо списа, проте Лютий сильно смикнув, вивільняючи власну магію. Хоробрий відчув, як холод проникає в його руку, але полум’я, що живилося кров’ю, розпалювалося дужче. Він вкладав сили у полум’яний батіг, допоки спис Рокка не задимів і не розбився в його руці.
Здивований воїн крижаних Лютих відскочив, дивлячись на уламки списа в руці.
— А це було несподівано. — Він викинув уламки і покликав своїх супутників. — Тим більше причин схопити його.
Інші воїни наблизилися, і Ласіс вдарив батогом у повітрі, намалювавши лінію вогню перед ними. Люті завагалися.
Тоді з-поміж дерев вийшов маг крижаних Лютих, щоб протистояти Хороброму. Ласіс відчув, що боїться, проте не здався. Він прийшов сюди побачити, що будують Люті. Якщо нічого іншого не залишається, він уб’є стількох, скількох зможе, аби помститися за бідолашних жителів містечка, яких скувала крига і страх.
Він ударив полум’ям реймера по двох воїнах Лютих, які зупинили його своїми списами, заганяючи полум’я назад. Ласіс розвів пальці, розділяючи полум’я реймера на численні щупальця. Він ударив по магу Лютих, знаючи, що це його найнебезпечніший супротивник.
— Ересе, — Рокк звернувся до мага, — цей начебто має цікаву магію.
— Це магія Лютих. Імовірно, він походить від бастардів наших вельмож. — Маг здавався заінтригованим. — Мабуть, деякі з них і досі живі.
Ласіс атакував численними полум’яними щупальцями, неначе жменею палаючих батогів. Полум’я прокотилося по магу, залишивши на його блакитно-сірій мантії димні сліди, проте вони зникли, коли Ерес неквапливо підійшов ближче. Блідий чоловік простягнув відкриту долоню, ніби зробивши поштовх у бік реймера. Полум’яні щупальця втягнулися, зів’яли, потьмяніли.
Правицею Ласіс схопив довгий ніж, який висів у нього на боку, і витягнув його, щоб продовжити двобій.
Маг Лютих стиснув долоню в кулак над палаючою рукою Ласіса, і полум’я реймера затріпотіло та згасло.
Ласіс відчув пульсування холоду в реймері, яке струменіло по руці та крізь груди. Його кров перетворювалася на кригу. І хоча він намагався битися далі, але ніяк не міг вирватися.
Двоє інших воїнів Лютих стали позаду Ласіса і вдарили його спіральними держаками своїх довгих списів. Після того, як полум’я в руці Хороброго згасло, те саме сталося і з його свідомістю.
Навіть покидаючи велике святилище пам’яті в Конвері, Шадрі знала, що могла прожити все життя — навіть сто життів — серед цих записів, просто читаючи імена та спадки. Проте вона й так надто затрималася тут на запрошення Віколії, головної хранительки, до того ж вона мала багато інших зацікавлень, багато інших речей, про які хотіла дізнатися.
За короткий час їй вдалося прочитати безліч спадків, ніжно перегортаючи сторінки величезних томів, наповнюючи розум іменами та життями. Вона любила працювати в тій прекрасній скарбниці знань, навіть прибиральницею, до того ж деякі хранителі підбадьорювали її, на відміну від головної хранительки, яка постійно нагадувала, що дівчині тут не місце.
В інший час в іншому житті Шадрі і сама могла б стати хранителькою. Вона могла б присвячувати кожен день складанню, організації та збереженню спадків у цьому великому архіві або могла б керувати місцевим святилищем пам’яті в меншому містечку.
Однак посада хранительки обмежила б її можливості, а зараз Шадрі могла займатися будь-чим і вирушити будь-куди. Вона може дізнатися про лісівництво або гірничу справу, якщо захоче, може вивчати політичну історію Співдружності або може дізнатися про міфологію Лютих, їхні легенди та богів, про те, як вони створили людський рід. Можливо, вона досліджуватиме Хоробрих та їхній кодекс честі, їхні видатні уміння. Проте спершу їй потрібно зустріти бодай одного з них...
Шадрі спакувала свої речі і покинула святилище пам’яті, зі сльозами на очах прощаючись із хранителями. Вона взяла належну їй плату, зібрала деякі потрібні речі у дорогу і поволі пішла геть із важкою торбою на плечах та в зручному взутті. Мугикаючи собі під ніс, дівчина рушила по південному розгалуженню річки Крикіет від Конвери до гір Хребет дракона. Дорогою вона минатиме міста й селища, присадибні ділянки та сади, ремісничі базари та каравани, руїни будівель Лютих та мерехтливі водоспади. Усе, що вона побачить і дізнається, стане новим томом у бібліотеці її розуму, яка постійно поповнювалася.
Саме тому розсічене тіло загиблого чоловіка в сусідньому місті видалося їй таким захопливим.
