У містечку з назвою Сад Тулі Шадрі використала кілька зекономлених нею мідяків, щоб купити супу та хліба в корчмі. Знявши з плечей чималу торбу і залишивши її за дверима, вона обтрусила з себе дорожню пилюку і бруд. Дівчина була одягнена в латаний плащ, сіру блузу та шари залатаних спідниць, що добре приховували її вік та форму тіла. Вона не мала наміру привертати до себе увагу.
Продовжуючи тихо мугикати, Шадрі сиділа наодинці, спостерігаючи за людьми, підслуховуючи їхні розмови, цікавлячись ними. Вона продовжувала записувати власні думки в один із журналів зі своєї торби. Кілька інших уже були заповнені, в тому числі і поля в них, однак якби вона не записувала свої ідеї, то забула би про них, а сама лише думка про втрачені роздуми видавалася дівчині справжньою трагедією.
Коли несподівано до неї підійшов пристойний на вигляд старший чоловік, вона здивувалася.
— Чи можу я присісти до вас для розмови? Ви виглядаєте так, наче тривалий час подорожуєте і, схоже, ведете докладні записи про свої мандри. — Він вказав на розгорнутий журнал, що лежав на столі перед нею. Чоловік був старшим за її батька, мав густе сиве волосся, приязне, проте заклопотане обличчя і білий шрам на підборідді. Його очі говорили про те, що він багато чого бачив у житті, і Шадрі задалася питанням, що ж це могло бути. У журналі ще залишалися порожні сторінки.
— Я приймаю вашу компанію, але їжу мусите купити собі самі, — відказала Шадрі. — Нечисленні монети, що я маю, повинні залишитися в мене для далекої подорожі.
Старший чоловік усміхнувся їй.
— Щиро кажучи, я бачу мало людей із книгами тут, у Саду Тулі. Якщо ви погодитеся розповісти мені про свою подорож, я оплачу і вашу страву, і свою. Мені до вподоби слухати історії про різні місця.
Шадрі відчула до нього приязнь.
— Мені теж. Одначе кажуть, що я ставлю занадто багато питань.
— Що ж, питань забагато не буває!
Вона раптом відчула себе набагато щасливішою.
Чоловік назвався Северном, міським лікарем. Вона показала йому свій журнал, а сама схилилася над капусняком, від якого піднімалася пара.
— Я вирушила в мандри, щоби зрозуміти якомога більше про світ. Ще стільки всього треба побачити й зробити. Я все записую.
Лікар Северн з полегшенням розсміявся.
— Наші мандрівки йдуть схожими шляхами, юна леді, бо я також полюбляю здобувати знання, переважно медичні. Я хочу намалювати повну мапу людського тіла — органів, м’язів, шкіри, кісток, — аби знати, як усе
— Знання можуть непокоїти, — мовила Шадрі, — проте це все одно знання, і вони мають свою цінність. Мене теж часто цікавить людське тіло. — Вона підняла вказівний палець перед очима, зігнула його, випрямила, потім заходилася розглядати кутикулу свого нігтя.
Чоловік схилився до неї ближче.
— Щоб щось дізнатися, треба це досліджувати, і я маю намір ретельно вивчити труп. Коли селяни запитали мене, що я робитиму з тілом, якого ніхто не затребував, я сказав, що бандит допоможе мені стати кращим лікарем.
— Як мертвий чоловік зробить вас кращим лікарем? — Шадрі сьорбнула супу. — Здається, лікар йому більше не знадобиться.
Северн вигнув густі брови.
— Якщо у вас сильний поріз і мені потрібно його зашити, то хіба ви не хотіли б, щоб я заздалегідь потренувався на мертвій шкірі? Якби вам вивернули руку з суглоба або ви отримали поранення в живіт, хіба б ви не хотіли, щоб я навчився, що слід робити, на мертвому злочинці замість того, аби робити помилки на вас? — Шадрі погодилася, і Северн посміхнувся. — Але ніхто мені не допоможе. Для селян це занадто огидно, та й не хочуть вони за таке братися.
— Надто огидно? Не хочуть братися? Я певна, що зможу допомогти. — Перспектива, що відкривалася перед нею, ставала цікавішою щохвилини. — Я залишуся на кілька днів і допоможу вам. Медичні знання стануть у пригоді, особливо якщо мені доведеться латати себе в подорожі.
Шадрі завжди цікавилася всім, і це дуже дратувало її сім’ю. Її батько керував лісопилкою біля стрімкої річки. Спостерігаючи за тим, як він пиляв дошки з колод, вона завжди намагалася розшифрувати повідомлення в текстурі дерева. Навіть коли вона була зовсім маленькою, то надокучала батькові такою кількістю запитань, що він нахилявся ближче до верескливого полотна пили, щоб заглушити її слова.
У Шадрі було четверо братів і дві сестри, яким зовсім бракувало допитливості. Батьки регулярно брали дівчинку в місто у базарний день, щоби дозволити їй бігати серед прилавків, де вона могла б ставити свої питання іншим — як гончарі обпалюють глину, як ковалі обробляють золото та срібло, як склодуви створюють власний вид магії з поташу й розплавленого піску.
