Проте Ласіс не шанував своїх предків. До власних творінь вони ставилися жахливо. Їхні діти, напівкровки, не були плодом пристрасних почуттів чи ніжного кохання; натомість жінок-матерів брали з числа рабинь, ґвалтували їх та запліднювали. Жінки-Люті примушували своїх людей-коханців обирати: або виконуй їхні забаганки, або умри.
Ні, Ласіс не бачив великої честі у своєму спадку. Але тепер він міг використати свої силу та здібності проти них.
Такі думки давно були поховані десь глибоко в його розумі, бо такі питання раніше ніколи не мали значення, проте тепер Люті повернулися й убили всіх цих людей. Як Хоробрий, Ласіс присягнув своїм життям служити королю та Співдружності і захищати їх. Йому доведеться оцінити, яку саме загрозу несе цей несподіваний ворог.
Під укриттям голих дерев він зісковзнув зі спини свого сірого коня та покрокував поруч з ним, використовуючи його біло-сіру масть як маскування. Ласіс накинув сірий плащ на своє звичне чорне вбрання. На правому стегні висів довгий традиційний ніж, а з лівого боку був пристебнутий браслет-манжета реймера, хоча битися він не планував.
Користуючись укриттям, що дарували їм сріблясті сосни, вони спустилися до озера. Коли вони дійшли до скелястого берега, але все ще були далеко від велетенської фортеці, Ласіс прив’язав віжки коня до гілки. Він торкнувся чолом гриви коня.
— Цю частину я повинен пройти сам.
Ласіс крався майже безшумно. Його чорні черевики тихо шурхотіли в снігу, коли він ішов по краю замерзлого озера на нерівній місцевості. Крізь дерева він поглянув на стіни фортеці, що стрімголов здіймалася з берега, зведена на чорних брилах. Фундаментом слугувало те, що колись було міською площею та вулицями.
Визираючи з-поміж двох сосен, він спостерігав за тим, що тут діялося. Химерні створіння, менші за людей, однак не схожі і на Лютих, працювали на будівельному майданчику. Їхні обличчя і руки були гладкими, наче частково сформовані з воску, що занадто швидко затвердів, а отже не встиг відтворити усіх деталей. Це якийсь інший вид слуг?
Високі, безволосі Люті стояли неподалік у сірих та синіх шатах — маги. Інші Люті, з довгим розтріпаним волоссям та в броні, вигукували накази. Воїни-Люті. Очевидним ватажком був довготелесий воїн, який стискав у руці білий спис зі спіральним руків’ям. Він вказував на стіни та групи робітників, керуючи їхньою діяльністю.
Ласіс підкрався ближче, підняв засипану снігом соснову гілку, щоб присісти під нею. Сніг зсипався на його сірий плащ, і він обтрусився, потім поволі продовжив рух по замерзлому берегу озера. На поверхні було ясно видно брижі: вода замерзла так швидко, що крига скувала навіть пориви вітру на поверхні водойми.
Хоробрий, крадучись, визирнув з-під дерева, щоб краще роздивитися навколо. Оцінюючи розмір фортеці, він запитав себе, чи це остаточний розмір споруди або ж крижані Люті розширюватимуть її, можливо, аж до самого озера.
Маги використовували магію для важкої праці, що пояснювало, яким чином будівництво розпочалося так стрімко і з таким розмахом. Групи робітників використовували котушки чорної плетеної мотузки, а бригади мамулів вручну затягували блоки криги на місце.
Коли Ласіс наблизився, ранкове сонце заблищало на поверхні масивного блока, що його піднімали на найвищу вежу, і раптом великий уламок відколовся і впав. Немов сокира, він врізався в гущу робітників, убивши кількох. Чорна мотузка зіслизнула, і величезний блок поповз по стіні вежі.
Скрикнувши, два маги вискочили вперед, піднявши вгору руки, поки крижаний блок скреготів по височенній стіні. Їхня магія підхопила блок у повітрі й утримала його на місці. Випустивши хмарку пари, крижаний блок примерз до стіни, зруйнувавши ідеальну симетрію, але принаймні не впав на землю.
Маги не зрушили з місця, зосередившись, поки плавили цей завислий крижаний блок. Вода товстими цівками стікала по стіні вежі, утворюючи бурульки.
Сила, свідком якої він став, приголомшила Ласіса. Він більше не бачив ватажка команди воїнів, попри те, що якусь мить тому високий Лютий стояв попереду юрби. Відчуваючи власну незахищеність, Ласіс знову відійшов до сосен. Несподіваний неприродний холод за спиною зробив повітря крихким, і він повернувся.
До нього наближалися троє воїнів Лютих, рухаючись із безшумною грацією, що значно перевищувала його власну.
— Ми знайшли снігового кролика, — сказав найвищий воїн. Це був той самий, що командував робітниками.
Ласіс відступив назад, однією рукою потягнувшись до реймера на боку.
— Королева Онн мала рацію, Рокку, — промовив другий воїн. — Не варто було вбивати всіх чоловіків у цьому маленькому містечку. Вони могли б служити нам робітниками, кращими, ніж мамули. Давай візьмемо цього живим.
Рокк примружив великі холодні очі.
— Цей сильний, і моя люба Онн захоче з ним поговорити.
Ласіс зняв реймер.
— Я битимуся з вами.
— Це буде кумедно. — Рокк зареготав. — Подивімося, на що ти здатен.
