Коли вона виросла, так і не знайшовши в селищі хлопців, які могли б терпіти її допитливість, Шадрі покинула дім із благословенням батьків — і полегшеним зітханням, — щоб побачити світ і віддатися власним зацікавленням. Це здавалося наївним і невинним вчинком, навіть небезпечним, але вона не жалкувала. Мандруючи від містечка до містечка, вона слідувала за своїми захопленнями, наче по ступінчастих каменях через чистий потік, і ніколи не озиралася.
Доївши суп, вона пішла за лікарем до його невеличкої лікарні. Шадрі та Северн працювали над розпластаним тілом пізно вночі, щоб не викликати занадто сильний переляк у місті. Для Шадрі ця робота стала одкровенням. Вона ніколи раніше не бачила, що є всередині тіла.
Під яскравим світлом ліхтарів, встановлених навколо довгого чистого столу, лікар зробив глибокий, але обережний розріз на животі, потім використав залізний прут, аби відсунути вузлуваті м’язові волокна, і оголив порожнину всередині тіла.
— Замолоду, багато років тому, я відправився солдатом на війну проти Ішари, — пояснив він. — Я став учнем військового хірурга і навчився зашивати поширені рани, рятувати людей, яких можна було врятувати, заспокоювати тих, хто мав померти. Я сидів біля них і записував їхні спадки, щоб мати змогу згодом доставити їх до святилищ пам’яті в їхніх рідних містах. Саме тому я хотів стати лікарем. Ніхто не володіє справжньою магією зцілення вже тисячу років або й більше.
Він відсунув червоний черевний м’яз живота трупа та оголив витки кишечника. Промацуючи їх рукою, він потягнув і прибрав кишки вбік. Шадрі прихилилася ближче, піднявши ліхтар, вивчаючи таємниче тіло, що лежало перед нею. Лікар попросив потримати розріз, аби він міг використати більший ніж. Було видно, що він працював ретельно й обережно.
— Я не хочу зачепити кишечник, інакше матимемо не дуже приємний вечір.
Шадрі допомагала, а лікар продовжував розповідати. Здавалося, він був щасливим, що хтось його слухав.
— Якби лише я міг зрозуміти, як працює людський організм, як ми всі влаштовані всередині. — Закривавленою рукою він вказав на груди. — Коли нас створювали Люті, вони, мабуть, мали план, але часто побачене в тілі не має сенсу для мене.
Шадрі всотувала кожне його слово.
— Цікаво, Люті всередині такі ж, як оцей? Що в них інше? — Вона подивилася на фіолетово-червону печінку, пінисті рожеві легені. — Вони свідомо зробили нас «нижчими» за них чи просто були не здатними на більше?
Северн здивовано поглянув на неї.
— Бог Лютих створив їх, тому очевидно, що вони повинні бути досконалішими за нас. Ми просто другорядні творіння. — Він глипнув на взаємопов’язані органи, на таємничий ліс кровоносних судин. — Проте мушу сказати, що це все одно вражає.
— Але звідки ви
— Ну, по-перше, він дав їм душі, а в усіх тілах, які я лікував на полі бою, та в усіх трупів, яких вивчав, я так і не знайшов людської душі.
Шадрі не вгавала, все ще намагаючись отримати відповідь на своє запитання.
— Але звідки ви знаєте, куди саме дивитися? І як розпізнати цю душу? До речі, як це ви знаєте, що в Лютих узагалі були душі? І звідки це знати їм самим?
Вона бачила, що її питання почали дратувати його, як це часто траплялося з іншими людьми.
— Боюся, твої питання виходять за межі моїх знань. Як лікар, я мушу бути більш прагматичним. Дитина зі зламаною рукою не хоче чути роздуми про те, де може ховатися душа. — Зайнятий роботою, він тримав живіт мертвого обома руками. Потім підняв погляд на Шадрі, міркуючи. — Якщо ти залишишся, я можу навчити тебе складати зламану кістку, зашивати рану, накладати мазь на опік.
Вона кивнула, роздумуючи.
— Зашити рану. Накласти мазь на опік. Я залишусь із вами на кілька днів і навчуся, чого зможу. Це дуже потрібні знання.
Вона, як і обіцяла, провела тиждень у Саду Тулі, допомагаючи Северну з пацієнтами, ставлячи нескінченну низку питань про лікарські трави та бальзами, про те, як поставити на місце зламану кістку, як лікувати висипку, як боротися з різними видами проносу, як збити гарячку, як полегшити біль у горлі, як лікувати ниючі суглоби, як найкраще замотувати рану на голові. І багато-багато іншого, аж поки в колишнього військового хірурга не скінчилися відповіді.
Врешті-решт Шадрі стала відчувати все більший неспокій і захотіла йти далі. Вона попросила вибачення в лікаря, збираючи харчі, одяг, інструменти та записник у важчу тепер торбу, готова знову вирушати в дорогу.
— Я цінуватиму знання, які ви мені дали, але я хочу зрозуміти більше, ніж просто тіло людини. Я навчалася в алхіміків, природознавців, музикантів. Ви знаєте, що існує навіть математика музики? Так багато всього потрібно вивчити. — Вона говорила все швидше і швидше. — Я хочу зрозуміти загадку історії. Я хочу знати, чому так багато магії зникло після великих воєн. Що замислили Люті для нашої раси? І нікуди не зникає питання про душу...
Лікар стояв біля своєї лікарні.
