У певному сенсі цей чоловік був настільки ж інтригуючим, як і маленький хлопчик, якого Рокк привіз із того примітивного людського містечка, проте, на відміну від дитини, Онн могла змусити Ласіса до послуги іншого штибу.
Реймер Хороброго був цікавим артефактом. Вона почула, як реймер дзенькнув по крижаній підлозі, коли змусила Ласіса скинути одяг. Полонений, нерухомий і злий, терпів, поки Онн ходила навколо його оголеного тіла, оглядаючи.
— Я очікувала більшого. — Вона потягнулася, щоб торкнутися Ласіса, випускаючи перші щупальця чарів. Онн побачила, як він затремтів, а потім мимоволі розслабився. — Але, думаю, ти можеш підійти. Подивимося, наскільки добре ти впораєшся.
— Я відмовляюся. Я присягнув на вірність Співдружності. Я не служу нікому, крім короля Колланана Молота. Я...
Нетерпляча Онн випустила на нього потік своєї магії. Хоробрий здригнувся, потім відвів плечі назад, опираючись, але нарешті зітхнув і здригнувся зовсім по-іншому.
— О, я не думаю, що ти відмовишся.
Онн підвела його до свого ліжка, пестячи та цілуючи. Ласіс діяв неначе механічно, з усіх сил намагаючись робити абсолютно протилежне тому, чого вона хотіла, але королева могла маніпулювати ним так само легко, як створювати фігури з криги. Королева грала на ньому, як на музичному інструменті, рухаючи ним швидше і повільніше, дозволяючи відпочивати — лише стільки, скільки треба, — перш ніж знову довести до шаленства.
Скиглення з іншого кінця кімнати відволікло її у кульмінаційний момент. Онн розчаровано озирнулася й побачила людське дитя, що сиділо в кутку, загорнуте в ковдру, яку вона йому дала. Хлопчик сказав, що його звати Бірч — хто називає дитину на честь дерева? — і що йому п’ять років, проте не міг більше нічого особливо повідомити. Він грався з невеликою дерев’яною фігуркою у формі тварини.
Зважаючи на те, як рідко Люті мали власних дітей, Онн тримала його при собі. Сама королева народила двох синів, яких було вбито у війнах тисячі років тому, і дочку Кору. Але вона втратила слід своєї дочки, цілком дорослої, здатної до виживання, адже Кору мала відмінний від Онн цикл заклинання сну, тому вони рідко спілкувалися.
Маленька дитина була зовсім іншою, хай навіть це був людський хлопчик. Вирішивши побавитися в материнство, Онн захотіла лишити маленького Вірча при собі, щоб формувати його життя, адже він був досить малим, а тому вельми піддатливим. Як несформована людина, хлопчик міг виявитися кориснішим, ніж мамула. Він сидів, де йому було сказано, і спостерігав, але не розумів побаченого, коли вона змусила Хороброго кохатися з собою.
Не звертаючи уваги на дитину, Онн повернулася до Ласіса, притиснула долоні до його оголених грудей, примусивши звернути на неї увагу. Проте Хоробрий проігнорував її й подивився в інший бік кімнати.
— Бірч! — вигукнув Ласіс здивовано. — Хлопчик вижив.
Онн подивилася на дитину, намагаючись помітити на блідому дитячому обличчі якусь спорідненість з чоловіком.
— Ти його знаєш?
Бірч відвернувся, притиснувши до себе дерев’яну фігурку, яку носив із собою, наче талісман.
— Це хлопчик, — промовив Ласіс крізь стиснуті зуби. — Нічого більше.
— Якщо ти знаєш його ім’я, то, безумовно, знаєш про нього більше. — Вона нахилилася ближче, вимагаючи його уваги. Він здавався їй на диво сильним.
— Ні. Це просто хлопчик.
До спальні без запрошення увійшов один із гладкошкірих мамул, щоб доставити повідомлення. Ще одна перерва роздратувала Онн, і вона гаркнула на тупе створіння:
— Чого тобі треба?
Маленький на зріст мамула нічого не відчував, тому не відчував і страху.
— Воєначальник Рокк незабаром відбуде у Лейк Бакал. Він бажає спокусити вас, перш ніж вирушить туди.
Обличчя королеви скривилося від невдоволення.
— Рокк завжди бажає спокусити мене. — Вона повернулася до Ласіса з вовчою посмішкою на вустах. Його злостива апатія починала їй набридати. — Нехай увійде. Зрештою він може мені знадобитися.
Мамула дивився на неї коров’ячими очима, а вона вигнула спину, повертаючи гладенькі холодні груди до нього. Мамули виявилися таким розчаруванням.
— Ти збираєшся дивитися на нас? Чи доставиш повідомлення, як я наказала?
Коли мамула застиг, ніби розмірковуючи над відповіддю, вона заверещала:
— Геть звідси!
Бірч спробував сховатися під ковдрою, але Онн уже було досить.
— Забери із собою дитину. Я пошлю за ним, якщо вважатиму, що він може бути корисним, проте зараз нехай живе в халупах мамулів. Дбайте про нього, інакше я дуже розгніваюся!
Якусь мить Бірч зневірено дивився на неї, потім скочив на ноги.
— Дякую, королево Онн! — Принаймні хтось навчив дитину манер.
Коли Бірч побіг до мамули, тягнучи свою ковдру, той здався розгубленим, потім вони удвох поспішили зі спальні Онн.
