Ларрі Гарріс точно був на конференції з вечора п’ятниці до середини неділі. Багато людей серед персоналу готелю це підтвердили. Він заселився у п’ятницю о третій дня. Але після того — провал. Бармени й офіціанти пам’ятали його, але жоден не пригадував напевне, чи бачив Гарріса на бенкеті до дев’ятої вечора. Усі погодилися, що він одним з останніх покинув захід і рушив до себе в номер близько одинадцятої. Не було вечері як такої, де хтось міг його запам’ятати, — лише випивка й товчія в бальній залі. Гарріс міг прийти на бенкет із запізненням, і це давало йому кілька годин, щоб зустріти — і, можливо, убити — Аманду Пірс. А найпаскудніше те, що її машину затопили в озері неподалік від готелю.
Події решти вихідних начебто вдалося відновити. Гарріс реєструвався на різні засідання, і його бачили там упродовж двох днів. Але ж є цей дражливий інтервал у п’ятницю.
Вебб указує пальцем:
— Поверни тут.
Мун звертає з автостради й виїжджає на гравійну дорогу. Уже майже темно. День був похмурий, сирий, але в машині тепло й затишно.
Детективи повертаються на місце, де було знайдене тіло Аманди. Вебб планував це, відколи вони поїхали з готелю. Мун веде машину трохи зашвидко для гравійної дороги.
— Сповільнися. Швидкість можемо вирахувати пізніше, — каже їй Вебб.
Вона відпускає педаль газу.
Дорога темна й в’юнка. Фари автівки вихоплюють повороти на шляху; обабіч височать дерева. Деякі вже майже безлисті — погода змінилась, і здається, що минуло більше, ніж кілька днів, відколи затоплене авто підняли з холодного озера.
— Ти впевнений, що зможеш упізнати те місце в пітьмі? — питає Мун, їдучи повільніше. — Я от не впевнена. Я міська дівчинка.
— Сподіваюся, що зможу, — відповідає Вебб, пильно вдивляючись у темний краєвид за лобовим склом. — Здається, ми наближаємось. Пригальмуй.
Вона скидає швидкість на повороті, а він каже:
— Ось. Гадаю, це тут. Зупиняй.
Вебб упізнає поворот на дорозі, схил, що веде до пляжу, край озера. Мун гальмує й зупиняє машину. Глушить мотор. Вебб поглядає на годинник, що блищить у темряві.
— Двадцять хвилин.
Мун дивиться на нього, киває.
— Час мінімальний.
Мить вони сидять у тиші, а потім виходять з теплої автівки в холод ночі. Вебб стоїть біля дверцят машини, збираючись із думками, пригадує ранок минулого понеділка, коли вони зробили свою моторошну знахідку.
— Де знаряддя вбивства? — питає себе Вебб.
Він спускається до краю води й дивиться поверх озера. З-за темних хмар з’являється півмісяць, різкий та яскравий. Вебб намагається уявити, що тут відбувалося. Хто опустив вікна? Хто б це не зробив, він був у рукавичках, адже на віконних кнопках відбитків не знайшли, окрім відбитків самої Аманди. Хто запхав її тіло до багажника, вивів машину на схил і загнав у воду?
Вебб вважає, що вбивця, цілком імовірно, один з тих, кого вони вже зустрічали. Він обертається до Мун — її очі світяться в пітьмі.
— Хто б її не вбив, він розраховував, що її авто — і тіло — взагалі ніколи не знайдуть, — промовляє Вебб. Він знову дивиться через темне озеро. — Усі гадали, що вона покинула свого чоловіка. А вирок без тіла ухвалити дуже важко.
Він знову поглядає на Мун.
— Певно, хтось зараз нервується. Для когось усе пішло не за планом.
Незабаром по дев’ятій вечора Бекі чує, як відчиняються двері внизу. Вона нагорі в ліжку. Підіймає голову, прислухаючись. Утомившись чекати на Ларрі, вона повечеряла й пішла з книжкою нагору. І зараз слухає, як він блукає. За кілька хвилин Бекі відкладає книжку, натягує халат і виходить зі спальні.
Зупиняється нагорі сходів, побачивши, що чоловік стоїть унизу й дивиться на неї. їхні очі зустрічаються, але якусь мить обоє мовчать.
А тоді вона питає:
— Де ти був?
Навряд чи він так надовго затримався в офісі.
Він не відповідає. Нарешті каже:
— Нам треба поговорити.
Бекі повільно спускається сходами.
Ларрі різко кидає:
— Мені треба випити.
Простує до бару у вітальні й наливає собі добрячу порцію бурбону.
— Можеш мені також налити, — говорить Бекі.
Підходить до нього, і він подає їй келих. Кожен робить ковток. У її думках вирує все, що він може зараз сказати.
Бекі питає себе, як мав почуватися Ларрі, коли зникла Аманда — а потім знайшли її тіло. Чи непокоївся він, що поліція дізнається про їхні стосунки? Як вона сама хвилювалася, що вони дізнаються про неї та Роберта?
Ларрі заспокійливо поглядає на дружину.
— Я ніяк не причетний до того, що сталося з Амандою. І ти це знаєш.
— Невже? — питає вона.
Він відверто приголомшений.
— Ти ж не можеш серйозно вважати… — Ларрі дивиться на неї, наче не може дібрати слів.
— Я не знаю, як мені вважати, — холодно каже Бекі. — І якщо
І, стоячи перед цим чоловіком, з яким одружена двадцять три роки, вона вперше дозволяє собі по-справжньому замислитись, чи міг Ларрі вбити Аманду Пірс. Від цього її пробирає мороз.
— Ти ж це не серйозно! — І тут він сміється — коротким удаваним сміхом. — О, я розумію. Ми вже обговорюємо розлучення, так? Відчула, що маєш чим на мене натиснути, і хочеш скористатися цим.