– Це лише привітання, – пояснила вона. – He запитання…
– Гм, – буркнула Кіра. Дивні звичаї в цій Америці...
Перед спортзалом вони зустріли високого білявого школяра. Він видавався дуже стриманим і непривітним, усе в ньому було якимсь неприродно охайним, бездоганно укладене волосся розділене рівно посередині.
Кіра не стрималася й захихотіла:
– Йому не обійтися без... – вона ніяк не могла згадати, як англійською “лінійка”, але Сенді відразу здогадалася, що мала на увазі Кіра.
– Лінійки! – підхопила вона. – Ха-ха... Твоя правда. Це Губерт – найкращий учень школи. Гадаю, він ніколи не спить, гризе граніт науки день і ніч.
Губерт інтуїтивно відчув, що дівчатка говорять про нього, й зміряв Кіру поглядом з голови до ніг. Він видавався неймовірно пихатим. Кіра не зводила очей з його ідеально рівного проділу на голові. Згадавши про лінійку, вона знову не стримала хихотіння. Цього було достатньо, щоб остаточно позбавити себе прихильності Губерта, якщо б така виникла. Хлопець рвучко розвернувся й подався геть, не привітавшись.
– Грубіян! – прокоментувала Кіра.
Сенді засміялася.
– Він із дуже заможної родини. Гадаю, родичі добряче тиснуть на нього, а хлопець прагне заслужити їхнє визнання. Тому й навчається, мов шалений, і став найкращим учнем школи.
– Але ж це не виправдовує його нечемності, – заперечила Кіра.
– Йому, скоріше за все, дуже бракує відчуття певності в собі, – мовила Сенді.
– Чому ти його захищаєш? – Кіра була вражена. – Він просто огидний тип!
– Я завжди намагаюся бачити в людях щось добре, – серйозно відповіла Сенді. – Осуджувати дуже легко. Хтозна якими були б ми, якби зростали в його родині.
Кірі стало соромно. Вона згадала третє правило: “Говорити про інших лише добре”.
– Я знаю одного заможного чоловіка, який, чимало мене навчив. Недавно він мені сказав: “Не глузуй з інших. При цьому ти зосереджуєшся на недоліках і вадах, замість помічати добрі риси людей”. Боюся, я знову припустилася тієї ж помилки, що й раніше.
– Поговори про це за слушної нагоди з містером Найсом, – порадила Сенді й знову засміялася. – Він найприємніша людина, яку лише можна собі уявити.
– Твоя правда, – погодилася Кіра, – я вже з ним познайомилася.
– Найцікавіше, що так було не завжди, – продовжувала Сенді. – У дитинстві він був просто нестерпним, а потім змінився. Містер Найс дав мені не одну добру пораду.
– Бачу, ти ними гарно скористалася. Ти дуже симпатична дівчинка, – кивнула Кіра. – Мабуть, дійсно, можна виробити собі привітний, добрий характер, так само, як навчитися поводженню із грішми.
Кіра подумала, що варто поговорити з містером Найсом про свою таємницю.
Сенді знічено всміхнулася.
– Я зовсім не вмію розпоряджатися грошима. Моїх місячних кишенькових коштів вистачає щонайбільше на два тижні. Тож твоя допомога мені стане в пригоді...
– Дещо у вас тут зовсім інакше, ніж у нас, – мовила Кіра примирливо. – Однак найсуттєвіші речі, мабуть, однакові в усьому світі. Бублик завжди залишається бубликом...
– Бублик? – перепитала Сенді. – Який бублик?
Кіра пояснила подрузі значення бублика його кільця й дірки всередині.
Сенді така теорія дуже припала до вподоби.
– Клас! Будеш моєю наставницею щодо кільця, а з діркою я тобі допоможу! До речі, про бублики. Час іти на вечерю...
Дівчатка рушили до їдальні, розташованої в головній будівлі. Там уже юрмилися школярі. Їх було неймовірно багато, у залі стояв монотонний гул, бо всі, здавалося, говорили нараз. Доки дівчатка простували до свого столу, з ними приязно віталися. Кіра подумала, що більшість американців таки привітні люди.
На свою превелику радість Кіра помітила, що Пітер уже прийшов і зайняв для них місця. Вони радісно привіталися. Дівчина обережно роззирнулася залою. Неподалік вмостився містер Найс. Інші вчителі теж вечеряли разом з учнями, вони сиділи за столиками, розсіявшись по всій їдальні. У Кіриній країні все інакше. Там дотримання певної дистанції свідчило про повагу. А тут учителі невимушено сміялися й жартували зі своїми вихованцями.
Містер Найс широко усміхнувся до Кіри. Сенді казала, що йому вже понад п’ятдесят років, однак на вигляд він був значно молодший. Мабуть, тому, що завжди сміється, подумала Кіра.
– Як тобі наша школа? – без передмов запитав містер Найс.
Дівчинка поділилася своїми враженнями та спостереженнями про відмінності між Америкою та своєю батьківщиною. Містер Найс був таким вдячний слухачем, що Кіра розповіла йому ще й про “систему бублика” і те, що цей принцип, на її думку, актуальний в обох країнах.
Учителя вразили її слова. Він, без сумніву, любив дітей так само, як і свою роботу.
– Мені дуже подобається те, що ти кажеш, – мовив він. – Дуже важливо бачити обидва боки водночас: відмінне й спільне. Усі ми люди, навіть якщо належимо до різних національностей. Усі ми неординарні...
Пітер утрутився в розмову, він був здивований:
– Але я пишаюся тим, що американець. Ми найкращі у світі!