Кіра зауважила, що містер Найс не виказав ані зневаги, ані невдоволення. Він сприймав Пітера так само серйозно, як щойно перед тим Кіру. Це їй дуже сподобалося. Містер Найс був надзвичайно схожим на пана Ґольдштерна, хоч вони й мали різні професії та неоднаковий спосіб життя. Обоє відразу викликали до себе симпатію; в обох дірка від бублика й осердя були дуже сильно розвинені.
– Усі ми маємо понад одну належність, щонайменше дві або й більше, – відповів на те вчитель.
– Не розумію, – спантеличено мовив Пітер. – Я – американець і все. Я не можу бути водночас ще й росіянином чи китайцем.
Кірі теж цікаво було почути реакцію вчителя.
– Звичайно, ти – американець, – приязно пояснював містер Найс. Але це лише один бік справи. Окрім того, ти ще й громадянин світу. Це твоя друга належність. Якщо людина відчуває себе зобов’язаною лише перед однією країною, легко можуть виникнути суперечки, а часом навіть війни. Якщо ж навчитися відчувати себе громадянами світу, можна навчитися і розуміти й підтримувати одні одних.
– Подвійна належність, – пробурмотіла Сенді. Це мені подобається. Отже, ми всі єдина спільнота, хоч і кожен зі своїми відмінностями.
Кіра задумливо кивнула й запитала:
– Ви кажете, що можуть бути ще й інші належності. Які, наприклад?
– Прикладів чимало, – відповів містер Найс. – Візьмімо релігії. Вони дуже різняться між собою, однак і дуже схожі за своєю суттю, бо закликають плекати добро в людях. Зрештою, усі релігії можна об’єднати гаслом: “Шануй Бога й допомагай іншим!” І хоча, за своєю сутністю, вони схожі, добре, що в них також багато відмінностей. З їхньою допомогою людям легше ідентифікувати себе; вони почуваються причетними до важливої справи. Це дає їм опору й відчуття належності до спільноти.
– Якщо релігії такі схожі, то чому між ними виникають конфлікти? – поцікавилася Кіра.
– Релігії не схожі, навпаки, вони дуже різні, – пояснював містер Найс. – Схожі лише за суттю, у тому, до чого прагнуть. Можеш мені заперечити, що вони мають спільну мету, але шляхи її досягнення відмінні. Це те саме, як схожість між двома країнами: якщо ми надто зосередимося на розбіжностях, виникне конфлікт. Якщо ж усвідомимо, що всі релігії мають, зрештою, єдину мету, досягнемо толерантності та порозуміння.
– Але ж і далі постійно виникають війни та конфлікти через релігійні незгоди, – заперечив Пітер. – Дехто навіть прив’язує до животів бомби, аби вбити інших і себе заразом.
– Я не знаю жодної релігії, яка б закликала до війни чи насильства, – повагом мовив учитель. – Усі навчають миролюбності, співчуття та готовності прийти на допомогу іншим. Але завжди знаходилися й знаходяться окремі люди, які перекручують релігійні вчення й зловживають ними, аби виправдати насильство та війни. Так чинили деякі християнські володарі, щоб вести хрестові походи й катувати людей. Так чинять деякі мусульманські фанатики, щоб підкладати бомби.
Сенді замислено кивнула головою:
– А тому що вони роблять це в ім’я релігії, багато людей вважають релігію злом. Хоча злими є лише окремі люди...
– Твоя правда, можна й так сказати, – похвалив містер Найс. – У будь-якому разі я точно знаю: без релігій цей світ не був би таким гарним і вартим життя, яким він є нині. А без егоїстів та фанатиків він став би ще ліпшим. Однак почали ми розмову із множинної належності. Хочете почути інші приклади?
– Радо! – одностайно пролунав хор учнівських голосів.
– Ми, каліфорнійці, любимо свій штат і пишаємося ним. Ми дуже відрізняємося від інших штатів. Тут, скажімо, навіть актор та качок може стати губернатором. Отож ми маємо ще й третю належність: ми – мешканці найбожевільнішого штату Америки.
Діти слухали, мов заворожені.
Кіра теж відчувала, що тут, в Америці, дещо було досить таки незвичне. У цьому вона впевнилася першого ж дня. Містер Найс, тим часом, провадив розповідь далі:
– До того ж ми пишаємося своєю школою. Така – єдина в усьому світі. Ми постійно можемо вчитися, розвиватися, досягати успіхів і все робити для того, щоб дати таку можливість нашим учням. Тому й маємо тьюторів, яким можна звірити свої таємниці, учнів-помічників, чимало конкурсів для виявлення надзвичайних талантів. Я дуже пишаюся Ріо-Редвуд академією й відчуваю себе часточкою цієї школи – це теж належність.
Школярі цілком поділяли його думку. Багато що тут і справді було надзвичайним.
Зненацька на порозі їдальні з’явилася невеличкого зросту жіночка з велетенською мискою шоколадного пудингу. Серйозна розмова миттю урвалася. Діти ласували солодким і голосно гомоніли між собою. Кіра почувалася пречудово.
– Як тут класно! – прошепотіла вона до Сенді. – А пудинг який... ням-ням... моя улюблена страва... ням-ням...
Сенді вдоволено й гордо заусміхалася, виставивши при цьому свої великі передні зуби.
Кіра настільки пройнялася довірою до містера Найса, що їй не здалося нахабством попроситися до нього на зустріч. Учитель відразу погодився. Вони умовилися зустрітись наступного дня під час пообідньої перерви.