Коли коментарі вичерпалися, містер Філіп за питав:
– Як ти тепер почуваєшся, Кіро?
– Чудово! – відповіла дівчинка. Я й не думала, що так непогано побудувала свою промову. Тепер я знаю, де слід потренуватися. І оплески дуже підбадьорили мене.
Містер Філіп й увесь клас приязно заусміхалися. Вони через це, вочевидь, також колись проходили.
Потому Кіра довідалася, що заняття завжди відбувалися таким чином. Спершу вчитель пояснював щось нове, а потім кілька учнів промовляли перед класом на якусь задану тему. Кіра була просто захоплена таким методом. Звичайно, виступати перед публікою без підготовки важкувато, але який чудовий тренінг.
Кіру вразило, як добре учні формулюють свої коментарі та пропозиції. Доки тривала дискусія, дівчинка стояла перед класом. Тепер містер Філіп зробив їй знак повернутися на своє місце. Коли вона сіла, Губерт сердито просичав:
– Навіть не думай, що переможеш. Виграє лише один, і це буду я, зрозуміло?
Кіра нічого не второпала.
– Що ти маєш на увазі?
– Не прикидайся дурненькою, – так само люто прошепотів Губерт. – Ти добре знаєш, про що я кажу, – про змагання в ораторському мистецтві. Я бачив твоє ім’я в списку на Чорній дошці оголошень.
Кіра відразу згадала про конкурс, на який її записала місіс Стівенс із американського консульства.
– Я не напрошувалася, – мовила вона тихо. – До того ж не вірю, що матиму шанс виграти...
Губерт вичікувально дивився на неї.
– Звісно, у тебе жодних шансів. Твій нинішній виступ був нікчемним. Просто ніхто не наважився про це сказати, бо ти новенька. Мало того, бездарний виступ. Усі плескали лише зі співчуття до тебе. Мене вивертає, коли я чую твою вимову... Я переможу, затям це собі!
Кіра почувалася наляканою й знервованою, однак вирішила більше не підтримувати розмови, яка нікуди не провадить. Вона думала: “Ось іще одна спільна риса усіх країн: усюди є милі й недобрі люди. Ніколи не буває так, аби всі променилися приязню. І не варто брати це на свій карб. Деякі люди не люблять навіть самих себе, а тому недоброзичливо ставляться й до інших”.
Заняття закінчилося. Наступний урок – етика в містера Найса. Як вона й сподівалася, цей предмет був насправді класним. Кіра жодної секунди не нудилася. Вона нетерпляче чекала обідньої перерви, щоб зустрітися з приємним учителем.
Нарешті вона дочекалася умовленого часу. Містер Найс привітався. Кіра виклала, із чим прийшла:
– Я вже розповідала вам про дірку від бублика, яка уособлює наш характер. Пан Ґольдштерн казав, що треба засвоїти сім правил, аби сформувати добрий характер. Я поки знаю лише чотири...
– Які це правила? – поцікавився містер Найс.
– Я записала їх у своєму “Журналі досягнень”, – відповіла Кіра. – Перше правило – повага, дружелюбність і скромність; друге – як не потрапити в пастку домагання справедливості; третє – говорити про інших тільки добре і четверте – приносити радість іншим, щось давати від себе й допомагати в потребі. Решту правил я ще не знаю.
– Дуже добрі правила, – кивнув, погоджуючись, учитель. – Їх можна сформулювати коротше, – і він записав на дощі:
Кіра визнала, що три з чотирьох правил сформульовані дуже чітко, сумнівалася тільки щодо другого.
– Хіба “брати на себе відповідальність” те саме, що й “не потрапити в пастку домагання справедливості”?
– Те саме і навіть більше, – відповів учитель. – Охоче поясню. Знаєш, як зазвичай чинять люди, коли не складається так, як вони задумали? Покликаються на обставини або ж кажуть: “Це він або вона винні”. Вони мають відмовку, однак втрачають свою силу.
– При чому тут сила? – запитала Кіра, пригадавши, що й сама не раз знаходила різні відмовки. Ось навіть сьогодні вранці, коли спізнилася на урок, вона сказала: “...бо я не знала дороги”.
– Чи хтось зміг би перешкодити тобі досягти мети? – запитав містер Найс.
Кірі відразу спав на думку Губерт. Отой бридкий тип.
– Є один, що каже, ніби я надто погано розмовляю англійською, аби брати участь у конкурсі...
– І як ти на це відреагувала?
– Я й так боялася цього змагання, а тепер залюбки відмовилась би й зовсім. Як на мене, хлопець має рацію.
– Це я й мав на увазі. Ти готова робити не те, що хочеш сама, а те, що хоче той хлопець. Ось і втратиш свою силу.
– Але ж винен у цьому він! Досить мені його лише побачити, і я втрачаю відвагу.
Учитель усміхнувся.
– На кого перекладаєш вину, тому й силу даєш. Ключовим словом у понятті “відповідальність” є “відповідь”. Воно пояснює суть поняття.
Кіра непорозуміло пересмикнула плечима. Містер Найс узяв до рук помаранчу.
– Якщо я її вичавлю, що залишиться? – запитав він.
– Сік...
– А якщо розтопчу її ногою?
– Знову ж таки сік, – засміялася дівчинка.
– А якщо наїду на неї автомобілем?
– І цього разу вичавиться сік! Що ж іще!