Зміст здавався доволі простим. У Лондоні похований рицар. Цей рицар займався чимось таким, що розсердило Церкву. На його могилі бракує якоїсь кулі, що має там бути. Передостанній рядок — «В утробі сім’я, Рожі плоть» — був чіткою алюзією на Марію Магдалину, Троянду, що виносила сім’я Ісуса.
Попри очевидну простоту вірша, Ленґдон не мав жодного уявлення, що це за рицар і де він похований. До того ж, знайшовши могилу, вони, схоже, мають ще з’ясувати, чого на ній бракує. «А де на гробі куля?..»
— Жодних ідей? — розчаровано запитав Тібінґ, однак Ленґдон відчув, що член Королівського історичного товариства в душі задоволений, що здогадався першим. — Міс Неве?
Софі похитала головою.
— І що б ви без мене робили? — сказав Тібінґ. — Добре, я вам допоможу. Усе доволі просто. Перший рядок — це ключ. Зачитайте його, будь ласка.
Ленґдон прочитав:
— В Лондоні папа рицаря ховав.
— Саме так. Рицар, якого поховав папа. — Він запитально подивився на Ленґдона. — Вам це щось говорить?
Ленґдон знизав плечима.
— Рицар, якого поховав папа? Рицар, чиїм похованням керував папа?
Тібінґ голосно розсміявся.
— Потішно, що й казати. Роберте, ви безнадійний оптиміст! Подивіться на другий рядок. Цей рицар, вочевидь, зробив щось, що накликало на нього праведний гнів Церкви. Подумайте краще. Згадайте, як розвивалися стосунки між Церквою й тамплієрами. Рицар, якого поховав папа?
— Рицар, якого папа вбив? — припустила Софі.
Тібінґ усміхнувся й поплескав її по коліну:
— Молодчина. Рицар, якого папа поховав. Або ж убив.
Ленґдон подумав про сумнозвісну облаву на тамплієрів 1307 року — злощасну п’ятницю тринадцятого, коли папа Климент убив і поховав сотні тамплієрів.
— Але могил «рицарів, яких убив папа», мабуть, безліч.
— А от і ні! — заперечив Тібінґ. — Багатьох спалили на вогнищі або просто кинули в Тібр. А в цьому вірші йдеться про гріб. Могилу в Лондоні. А в Лондоні поховано зовсім небагато рицарів. — Він замовк і пильно подивився на Ленґдона, наче чекаючи, що той от-от здогадається. Нарешті він не витримав. — Роберте, заради Бога! Церква, яку побудував у Лондоні військовий підрозділ Пріорату — самі тамплієри!
— Церква Темпля? — здивувався Ленґдон. — Хіба там хтось похований?
— Там десять найстрашніших могил з усіх, що ви бачили.
Насправді Ленґдон ніколи не був у церкві Темпля, але неодноразово натрапляв на посилання на неї, коли вивчав історію Пріорату. Цю церкву, що свого часу була осередком усієї діяльності Пріорату Сіону і тамплієрів в Об’єднаному Королівстві, назвали так на честь храму Соломона (Solomon’s Temple — англ.). Звідси ж походить і назва самого рицарського ордену; з-під цього ж храму тамплієри добули документи Санґріл, що дали їм таку необмежену владу над Римом. Безліч легенд розповідали про дивні таємні ритуали, що їх тамплієри виконували у церкві Темпля.
— Церква Темпля на Фліт-стріт?
— Зовсім поруч із Фліт-стріт — на Іннер-Темпль-лейн. — Тібінґ лукаво усміхався. — Я хотів, щоб ви ще трохи пометикували, перш ніж я вам усе розповім.
— Дякую.
— Ніхто з вас там не був?
Софі й Ленґдон заперечно похитали головами.
— Мені не дивно, — сказав Тібінґ. — Цю церкву заступають значно вищі будинки. Мало хто взагалі знає про її існування. Моторошне місце. Архітектура наскрізь поганська.
— Поганська? — здивувалась Софі.
— Це просто поганський пантеон! — вигукнув Тібінґ. — Церква кругла. Тамплієри знехтували християнською традицією будувати храми у формі хреста і спорудили церкву у формі правильного кола на честь сонця. — В очах Тібінґа затанцювали бісики. — Добрячий ляпас хлопцям у Римі! Це все одно, що спорудити Стоунхедж у центрі Лондона.
Софі пильно дивилась на Тібінґа.
— Добре, а як бути з рештою вірша?
Історик посмутнів.
— Не знаю, не впевнений. Це складно. Доведеться уважно оглянути кожну з десяти могил. Якщо нам пощастить, то на одній із них явно бракуватиме якоїсь кулі.
Ленґдон аж тепер усвідомив, як близько вони до розгадки. Якщо ця куля підкаже слово-ключ, то вони зможуть відкрити другий криптекс. Що в ньому — Ленґдон не уявляв.
Він іще раз подивився на вірш. Це був наче якийсь допотопний кросворд. Слово з п’яти літер, що говорить про Ґрааль? У літаку вони вже перепробували всі очевидні варіанти — «Grail», «Graal», «Greal», «Venus», «Maria», «Jesus», «Sarah» — але циліндр і не думав відкриватись. Усі ці слова надто очевидні. Мусить існувати ще якесь слово з п’яти літер, яке вказує на запліднену утробу Троянди. «Якщо вже його не зміг вгадати такий фахівець, як Лі Тібінґ, то це не просто якесь банальне посилання на Ґрааль», — вирішив Ленґдон.
— Сер Лі! — гукнув Ремі. Він дивився на них у дзеркало заднього виду. — Ви сказали, Фліт-стріт — це біля мосту Блекфраєрз?
— Так, їдь набережною Вікторії.
— Пробачте, але я не знаю, де це. Ми ж переважно їздимо тільки до лікарні.
Тібінґ закотив очі, а тоді пробурчав:
— Слово честі, іноді я почуваюся нянечкою. Хвильку, будь ласка. Прошу, пригостіться собі тим часом. — І він незграбно рушив до переду авта, щоб поговорити з Ремі.
Софі повернулась до Ленґдона й тихо мовила:
— Роберте, ніхто не знає, що ми в Англії.
