Ленґдон визнав, що вона має рацію. Кентська поліція скаже Фашеві, що в літаку нікого не було, і той вирішить, що вони залишилися у Франції. «Ми тепер невидимі». Завдяки невеличкому фокусові Тібінґа, у них з’явилася маса часу.
— Фаш так просто не здасться, — сказала Софі. — Він надто багато поставив на цей арешт.
Ленґдон намагався не думати про Фаша. Софі пообіцяла зробити все, що буде в її силах, аби довести його невинність, коли все скінчиться, але Ленґдон уже побоювався, що з цього нічого не вийде. Цілком можливо, що Фаш сам замішаний. Ленґдонові в голові не вкладалося, що судова поліція Франції може вплутатись у пошуки Святого Ґрааля, але цієї ночі було стільки збігів, що хоч-не-хоч на Фаша падала підозра як на можливого змовника. «Фаш — ревний католик. І він уперто намагається повісити ці вбивства на мене». З іншого боку, Софі припускала, що, можливо, Фаш просто прагне будь-що заарештувати підозрюваного. Зрештою, доказів проти Ленґдона достатньо. Мало того, що його прізвище було на підлозі в Луврі і в щоденнику Соньєра, то тепер ще й виявилось, що він збрехав про свій рукопис, а тоді втік. За порадою Софі.
— Роберте, мені шкода, що ти так міцно в це встряг, — сказала Софі, поклавши руку йому на коліно. — Але я рада, що ти тут.
У її словах було більше прагматизму, ніж романтики, однак Ленґдон відчув, що між ними виник якийсь несподіваний потяг. Він утомлено всміхнувся.
— З мене було б більше користі, якби я виспався.
Кілька секунд Софі мовчала.
— Дідусь попросив мене довіряти тобі. Я рада, що хоч раз його послухалась.
— Ми з ним навіть не були знайомі.
— То й що? Мені здається, ти зробив усе, чого він хотів: допоміг мені знайти наріжний камінь, розповів про Санґріл, пояснив суть того ритуалу в підземеллі. — Вона помовчала. — Сьогодні дідусь став мені ближчий, ніж був усі ці роки. Знаю, його б це дуже потішило.
Удалині крізь ранкову мряку почав вимальовуватися Лондон. Колись над цим пейзажем височіли Біґ-Бен і Тауерський міст, а тепер їх замінило «Око Мілленіуму» — величезне ультрасучасне оглядове колесо заввишки п’ятсот футів, з якого відкривалась захоплива панорама міста. Одного разу Ленґдон спокусився на цей атракціон, але оглядові кабіни нагадали йому запечатані саркофаги, і він вирішив залишатися на землі і милуватися містом з берегів Темзи, де гуляв свіжий вітерець.
Ленґдон відчув, що рука Софі стискає його коліно. Це вивело його із задуми. Софі дивилась на нього своїми зеленими очима і щось говорила.
— А як ти вважаєш, що нам слід зробити з документами Санґріл, якщо ми їх знайдемо? — пошепки запитала вона.
— Що я вважаю — не має значення, — відповів Ленґдон. — Твій дідусь віддав криптекс тобі. Роби те, що тобі підказує серце. Те, чого хотів би твій дідусь.
— Мені цікаво знати твою думку. Очевидно, в твоєму рукописі було щось таке, що викликало в дідуся повагу й довіру до тебе. Він призначив тобі зустріч. Це велика рідкість.
— Можливо, він хотів сказати мені, що я все написав неправильно.
— Навіщо б він казав мені знайти тебе, якби йому не імпонували твої ідеї? У рукописі ти висловився за те, щоб документи Санґріл оприлюднити чи щоб залишити все, як є?
— Ні за те, ні за інше. Я взагалі про це не висловлювався. У рукописі йдеться про символіку священної жіночності — я простежив її іконографію з найдавніших часів до наших днів. У жодному разі я не натякав, що знаю, де Ґрааль, і не казав, чи треба ці документи оприлюднити.
— Але ж ти пишеш про це книжку, отже, хочеш поділитися інформацією.
— Є величезна різниця між тим, щоб гіпотетично розглядати альтернативну історію Христа і... — він замовк.
— І чим?
— І тим, щоб показати світові тисячі давніх документів, які засвідчують, що Новий Завіт — це брехня.
— Але ж ти сам сказав мені, що Новий Завіт ґрунтується на вигадках.
Ленґдон усміхнувся.
— Софі, кожна віра на землі ґрунтується на вигадці. У цьому суть віри — прийняття того, що ми вважаємо істиною, того, чого не можемо довести. У кожній релігії Бога описують за допомогою метафор, алегорій і перебільшень — усі, від давніх єгиптян до сучасних недільних церковних шкіл. Метафори допомагають нашому розумові прийняти неприйнятне. Проблеми з’являються, коли ми починаємо тлумачити власні метафори буквально.
— Отже, ти за те, щоб документи Санґріл довіку залишалися там, де є?
— Я історик. Я проти знищення будь-яких документів, і я б хотів, щоб релігієзнавці мали більше інформації, аби скласти правильне уявлення про виняткове життя Ісуса Христа.
— Виходить, ти проти і того, й іншого.
