Код Да Вінчі полностью

— Що це? Гарвардський варіант гри в пошуки скарбу?

Ленґдон вимушено засміявся:

— Щось таке.

Ґеттем відчула, що він щось замовчує. Однак загадка її заінтригувала, і вона задумалась над дивним віршем.

— Отже, тут сказано, що якийсь рицар зробив щось таке, що розсердило Бога, але папа змилосердився і поховав його в Лондоні.

Ленґдон кивнув.

— Для вас це з чимось асоціюється?

Ґеттем підійшла до одного з комп’ютерів.

— Поки що ні, але спробуймо витягнути щось із бази даних.

За останні двадцять років за допомогою комп’ютерних програм оптичного розпізнавання знаків і програм-перекладачів дослідницький інститут системного богослов’я перевів у цифрову форму і систематизував величезну кількість текстів — енциклопедії релігій, біографії релігійних діячів, святі писання десятками мов, розповіді про історичні події, листи Ватикану, щоденники церковнослужителів — одне слово, все, що так чи інакше стосувалося духовності. Оскільки тепер цей величезний обсяг матеріалу  існував не тільки на паперових аркушах, а й у форматі бітів і байтів, то знайти потрібні відомості стало незрівнянно легше.

Ґеттем сіла перед одним із моніторів і почала щось набирати на клавіатурі.

— Для початку введімо кілька найпростіших ключових слів і погляньмо, що з цього вийде.

— Дякую.

Ґеттем набрала:

Клацнула на «Пошук» і почула, як поверхом нижче загудів величезний сервер, перевіряючи дані зі швидкістю 500 мегабайтів за секунду.

— Я попросила систему показати нам усі документи, що містять ці три ключові слова. Вона, звичайно, видасть багато недоречних результатів, але ж треба з чогось почати.

На екрані вже з’являлися перші результати.

Ґеттем похитала головою.

— Явно не те, що вас цікавить. — Вона перейшла до наступного результату.

Ґеттем знову похитала головою.

Система продовжувала шукати, і результати з’являлися один за одним. У багатьох текстах ішлося про англійського поета Олександра Попа; в його антирелігійних псевдоепічних творах неодноразово згадувалися рицарі й Лондон.

Ґеттем швидко глянула на числове поле внизу екрана. Маючи кількість уже знайдених результатів і відсоток бази даних, який залишалося перевірити, комп’ютер приблизно визначав, скільки загалом інформації у системі відповідає параметрам конкретного пошуку. Параметрам цього пошуку відповідала неймовірна кількість текстів.

— Мусимо звузити коло пошуку, — сказала Ґеттем, зупинивши систему. — Це все, що ви знаєте про цю могилу? Більше нічого?

Ленґдон невпевнено подивився на Софі.

«Е ні, це не гра в пошуки скарбу», — подумала Ґеттем. До неї дійшли чутки про минулорічні пригоди Роберта Ленґдона в Римі. Цього американця впустили до найнедоступнішої бібліотеки на світі — секретних архівів Ватикану. «Цікаво, — подумала вона, — які таємниці Ленґдон звідти виніс? Можливо, цей відчайдушний пошук загадкової могили в Лондоні пов’язаний з інформацією, яку він здобув у Ватикані?» Ґеттем достатньо довго пропрацювала бібліотекаркою, щоб знати: коли люди приїжджають до Лондона шукати рицарів, то найчастіше їх цікавить одне — Ґрааль.

Ґеттем усміхнулась і поправила окуляри.

— Ви друзі Лі Тібінґа, ви в Англії, і ви шукаєте рицаря. — Вона склала руки. — Мені не залишається нічого іншого, як припустити, що вас цікавить Ґрааль.

Ленґдон і Софі здивовано перезирнулись.

Ґеттем розсміялась.

— Друзі мої, ця бібліотека — базовий табір для шукачів Ґрааля. Лі Тібінґ — один із них. Якби ви тільки знали, як часто мені доводиться шукати «Троянду», «Марію Магдалину», «Санґріл», «Меровінґів», «Пріорат Сіону» і так далі, і так без кінця! Усі люблять маскуватися. — Вона зняла окуляри й уважно подивилась на Ленґдона й Софі. — Мені потрібно більше інформації.

У тиші, яка настала, Ґеттем відчула, що гості готові їй довіритися, аби тільки швидше дізнатися відповідь.

— Ось, — нарешті вимовила Софі. — Це все, що ми знаємо. Взявши в Ленґдона ручку, вона написала на папірці ще два рядки і дала його Ґеттем.

Ґеттем насилу стримала усмішку. «Таки справді Ґрааль», — подумала вона, якщо тут згадано Троянду і її утробу з сім’ям.

— Що ж, я можу вам допомогти, — сказала вона, підвівши голову. — Можна запитати, звідки ви взяли цей вірш? І чому ви шукаєте кулю?

— Запитати можна, — відповів, усміхнувшись Ленґдон, — але це довга історія, а часу в нас обмаль.

— Ви ввічливо натякаєте, що це не моя справа?

— Памело, — сказав Ленґдон, — якщо ви допоможете нам з’ясувати, хто цей рицар і де його поховано, ми навіки ваші боржники.