– Дякую, пане докторе. Я хочу, щоб моя дочка мала врешті батька. Ні я, ні вона не претендуємо ні на що. На жаль, вона загубилась, але я відшукаю її. Ради мого сина, а вашого принца, ми повинні встановити істину. Найперше я хотіла б дізнатись, чи знали в Королівстві, де я, і хто надсилав мені щороку фотокартки мого сина!
– Ходили різні чутки, і добрі, й погані, – розгубився Церемоніймейстер. – Ми шукали Вашу Величність найперше в річці, а потім по цілому Королівстві...
– Це не відповідь. Гадаю, громадяни Королівства теж хочуть знати, що трапилося з їхньою королевою і чому стільки років від них приховували правду!
– А чи не може вона бути самозванкою? – кинув хтось із крутиголовців. – За стільки років людина може змінитись до невпізнання...
Це була провокація, і в будь-якому іншому місці вона призвела б до різкої зміни настрою присутніх. Але тут тільки настала тиша. Олімпія залишалась спокійною, бо роки, проведені нею серед звичайних людей у Серединному світі, навчили її дорожити лише людською гідністю. Головний Правничий гарячково почав нишпорити в пам'яті, намагаючись сягнути дна, де знаходились найдавніші збірки законів, товсті томи з пожовклими сторінками. Нічого подібного не траплялось у Королівстві, де владу вважали здебільшого обтяжливим тягарем. Тут не знали, що таке брехня. Облуда, лицемірство одразу розкололи ту величну споруду, яку називали просто – Королівством. «Боже, що діється! – вжахнувся чоловік, що прожив на світі 59 років, ніколи не відпочивав і не мав навіть сім'ї. – Вони хочуть, щоб ми засумнівалися! Ось чого вони хочуть!»
А принц Серпень підніс руку, прохаючи слова, і сказав по-дитячому:
– Це – моя мама.
Головний правничий посміхнувся. Дуже рідко посмішка, що жила в ньому, виходила на поверхню. Він просто забував посміхнутись, бо закони слід вивчати з серйозною міною на обличчі. Отож він сказав:
– Цього досить. Свідчення дитини, яка прагне захистити матір, вище від Закону.
Наче сонце заглянуло в похмуру залу. Втім, час уже було йому засвітити, бо дощ давно закінчився.
– Бачиш, песику, – сказав Онисьо, – я завжди був переконаний, що в нашого хлопчика є серце. А зараз дивись уважно і не крутися. Нам скажуть щось дуже важливе.
До Церемоніймейстера наблизився один із його молодих помічників і прошепотів щось на вухо. Той радісно закивав головою.
– Ваша Величність уже зараз може вислухати відповідь на свої питання. Усі знають, хто такий Лицар-Заступник. Він просить вислухати його...
Лицар-Заступник був живою легендою трьох світів. Він завжди ставав на захист скривджених і вбогих. Тепер старечі руки не годні були тримати меч, та й довгі блукання переконали його, що зброя – то не найліпший захист. Він то жив відлюдником у печері, то ходив по країні мандрівним фокусником, наймався перевізником через ріку, служив доглядальником у шпиталі, розповідав казки дітям на вулиці... Тобто завжди був при ділі.
Зараз він ніс на руках кота Сиволапа. Він забрав його в принца, коли той ішов у натовпі, і кіт охоче вмостився під полою латаного коричневого плаща Лицаря-Заступника.
Той опустив кота на підлогу, погладив і мовив ласкаво:
– Іди собі, котику, десь сядь!
Лицар був непоказний, згорблений і страшенно худий, певно, весь час забував поїсти, але, швидше за все, ділив свій обід із найрізноманітнішими живими істотами. І був вбраний дуже бідно. Однак його слава в усіх трьох світах була такою великою, що жодна одежа нічого не відбирала й не додавала до неї.
Сиволап потерся об ноги принца, висловлюючи цією дією свою прихильність, а тоді просто пішов до королівського трону. Він любив іноді там поспати на оксамитовій подушці. Можливо, сон на троні й навіяв йому думку об'єднати котів усіх світів. Присутні засміялись, коли кіт згорнувся клубочком і миттю заснув.
– З поверненням, королево! З поверненням, принце! – сказав старий і, помітивши здивування Серпня, розвів руками: – Так, ми недавно стрічалися...
Бо це був той самий дід Люстій, котрий у Граничному світі не побоявся прихистити в себе цілу ватагу підозрілих подорожніх.
– Усе гаразд, хлопче, – підбадьорливо шепнув Лицар і, повернувшись до присутніх, сказав:
– Може, сядемо? У ногах правди нема...
І сів собі на приступці помосту. Не довго думаючи, королева Олімпія, котра 15 років не була в палаці, підібрала поли сукні й вмостилася поруч.
– Сідай, синку! – сказала вона.
Люди повсідалися. Хто на лавах, хто просто на підлозі. Це вразило в саме серце Головного Церемоніймейстера. Тут же були посли чужої держави! Однак Лицар-Заступник поводився так природно, що будь-які церемонії виглядали б смішними.
Лицар почав розповідь...
