Врешті, саме Сиволапові доручили розвідати ситуацію в селі. Як-не-як, він умів розмовляти по-людськи, щоб потім усе повідомити. А тим часом мандрівники сховалися в кущах за городами. Хлопці знайшли поміж трави щавель, а тигр заснув. Розмовляти нікому не хотілось. Мортіус з насолодою простягся на траві. З одного боку його прикривав Колобок, а з іншого – два мечі. Треба й собі навчитись фехтувати, подумав він, поринаючи в солодку дрімоту.
– Можливо, ми вже сьогодні будемо вдома, – сказав принц. – Ти не маєш із собою карти?
– Із Королівства не можна нічого тепер винести. Я намалював на животі лише приблизну схему. Дивись...
Марко розшпилив камізельку і показав малюнок, зроблений синім чорнилом.
– Це три входи до Королівства. Один у Замку, другий – вище підземної ріки, у Серединному світі. Мені вдалося пройти лише тому, що я перекинувся лисом. Тепер вони і лисів не пропустять, навіть справжніх. Недобру послугу я їм зробив... Ну, а третій надто далеко звідси. Кажуть, його охороняє закляття, яке вже ніхто не вміє зняти.
– Зате комп'ютерові якимось чином відомий пароль.
– Нечисть – це ще не крутиголовці. Мортіус якось з ними ладнав. Може, і нам вдасться.
– Таке тільки ти міг би сказати! – розсердився Серпень.
– Ти ж їх не знаєш, окрім того пліснявця і фон Стронціуса. Вони теж під гнітом крутиголовців. А який раб не мріє про волю!
–
– Може, до Замку ходить автобус? Я вас так приберу, що ніхто не здогадається. Скажемо, що супроводжуємо тигра. Ніхто ж отих двох не шукає. У них проблеми з нечистою силою, а не з крутиголовцями. Зрештою, хіба не все одно, яким побитом ми туди дістанемося? Тільки б швидше.
Тут із кущів вигулькнула сяюча фізіономія Сиволапа. Живіт його трохи округлився.
– Усе о'кей!
– Давай розповідай!
– Значить так. Спершу я спробував зіграти роль безпритульного, але порядного котика перед однією бабусею. Вона дала мені молока, з чого я зрозумів, що люди тут ще не втратили сумління. Втім, бабусі бувають або добрі, як янголи, або злі, як відьми. Середини немає. Потім я пішов шукати, з ким побалакати, але перший кіт, який стрівся, подивився на мене, як на божевільного, і чкурнув. Мабуть, через мій акцент. Ага, у цьому селі є крамничка, правда, зачинена, і корчма.
– Ти був там?
– Гадаєте, я не знаю, що горілка робить людей балакучими? Я сховався під лавкою і трохи послухав. Самі розмови про погоду та худобу, і ні слова про політику. Втім, ви краще розумієте, про що я... Щось ті дядьки варнякали, ніби колись було краще, а дехто стверджував, що нині краще... Злидники мене не чіпали, бо коти не мають жодної власності. Але вони тут у кожній хаті. Деякі навіть з вікон витріщалися на мене. Видно, люди до них звикли. Та головне, що крутиголовців тут немає. Я їх нюхом би відчув.
– То що ти порадив би?
– Усім не можна йти серед білого дня. Нехай двоє лишаються, а двоє йдуть. Коли стемніє, вирушимо до Замку.
– Ми могли б оминути село, якби взнали дорогу.
– Господарю, треба роздобути харчів і розпитати обережно людей, але йти треба нарізно. Ми, коти, завжди так робимо, щоб відволікти увагу.
– Я піду.
Рішення принца нікому не сподобалося, але його тон виключав можливість будь-яких заперечень.
– І ким ти збираєшся постати перед тутешньою громадою? – спитав Марко. – Землеміром? Чи мандрівним дяком? А може, заклиначем злидників?
– Гадаю, чаклунів тут не дуже добре приймають. Я волію бути самим собою. Це ще ніколи не підводило. Не жахайся, я буду просто учнем...
– Не сперечайтеся, хлопці, – позіхнув Мортіус. – Найкраще піти мені. Я хитрий і досвідчений. До того ж, у мене в кишенях повно всілякого дріб'язку, який можна виміняти. Тигрисик лишиться з вами.
– Hi-i!
– Я сказав.
– Я мушу йти, – вперся принц. – Хочу подивитись сам.
– Але без меча. Ви підете роздобувати їжу та інформацію, – сказав Марко. – Тут не потрібна зброя.
Трохи ображений, він відвернувся від Серпня і Мортіуса, ніби його зовсім не обходило, що ті йдуть. Надто довго йому доводилося діяти на власний страх і ризик, усе вирішувати самому. Досі Серпень не суперечив йому, бо ще не оговтався як слід після майже смертного сну. Зрештою, і в Королівстві принц не любив згадувати про своє виняткове становище. Марко якось не міг уявити собі товариша на троні з королівською короною на голові. А теперішній король передасть же йому владу, щоб доживати віку в невеличкому будиночку з садом і пасікою. Лише Марко знав, як дорого важить кожна мить, але поспіх може коштувати їм життя. Зупинити час, як годинник, неможливо. Він відповідав за принцову безпеку, не зв'язаний ніким обіцянкою, а найбільша відповідальність – це відповідальність перед собою.
Сиволап подався назирці за Мортіусом і Серпнем. Колишній репортер міг вчинити якусь дурницю, сказавши зайвину. Серце Марка рвалося слідом за ними. Він не мав при собі чарівної кришталевої кульки. Тигр поривався також, і хлопець мусив його заспокоїти.
