Хоча Мортіус і переповів усе, сам він нічого не дізнався. Ні, він не образився, а заходився лаштувати на стіл, подумавши, що особа королівської крові могла б мати трохи здоровіший вигляд, якщо хоче відвоювати корону. Тому й наклав у тарілку принцові більше, ніж іншим. Марко з Онисем тільки крадькома посміхнулися. На кухні Тигрисик із мамою не вміщалися, тому всі перебралися до вітальні. Серце Мортіуса раділо: обидва тигри віддавали йому всю свою ласку й увагу. Очі їхні починали сяяти, як тільки він розтуляв рота. Він так тішився з того, що навіть хотів сказати Соні, як їй пасує нова зачіска, але посоромився. Мортіус дуже поважав і дуже боявся жінок.
Тигриця захотіла побачити Люцину. Фелікс поплівся за нею. Тигрисикова мама справила на нього незабутнє враження. Він боявся навіть вмиватись у присутності цієї божественної істоти. Здавалось, на землю зійшла біла хмарина. Фелікс поки що не признавався, що розмовляє людською мовою, бо якось не випадало нагоди. Взагалі, він не належав до надто скромних котів і затято боронив котячі права, але ж тільки вчора він прибув до Королівства. Коти дуже прихиляються до рідних місць, хоч би то були навіть смітники. Навіть котячий рай буде для них завжди на другому місці.
Тигриця понюхала сплячу дівчинку й спитала:
– У неї є мама? Де вона?
– Наскільки мені відомо, у Серединному світі, – мовила Соня.
– Вона її шукає. Вона прийде по неї, бо любить її понад усе.
Соня кивнула.
– Ми переживаємо, що вона не прокидається. Може, вдасться вмовити принца, щоб її поцілував...
– Навіщо? – здивувалась Іляна.
– Таке в казках буває, коли дівчину зачарують, і вона не може прокинутись.
– Дурниці! – розсердилась тигриця. – Зняти чари може лише той, хто любить найбільше. А хто її найбільше любить? Мама.
Соня зітхнула:
– Але ж мама навіть не знає, де вона... І ми не знаємо, яка в Люцини мама.
– Я знаю, хто вона.
Їй вдалося перекинути лише один стілець. Тигриця прислухалась:
– Що це?
– Це – кольорові миші. Оту звати Фіалка, цього – Липовий цвіт, а найменшу – Хризантемою.
– Чудові створіння!
Іляна просунула носа у віконце, і миші, досить полохливі, хоча й не надто скромні, миттю опинились у неї на голові.
– Обережно! – заламала руки Соня.
– Моя мама не дасть навіть пелюстці впасти з квітки!
«Зате кінчиком хвоста перекидає дубовий стілець», – подумала Соня й сказала:
– Феліксе, а ти пам'ятаєш нашу угоду?
– Краще зв'яжіть мої лапи і надягніть на мене намордник, як собаці!.. – чесно зізнався кіт і вилетів ракетою через вікно.
– Мої малесенькі! – воркотала тигриця. – Я дуже люблю мишей. Вони розважали мене в темниці співали, танцювали, а потім показали, де найслабші ґрати...
– Я чудово знаю, що таке темниця, – зітхнула Соня. – Я там читала уголос вірші, щоб не було страшно. А потім з'явився лицар... ну, Мортіус...
– Він найкращий із людей, яких я коли-небудь знала!
– І такий скромний! – завершила Соня.
...У той час, коли жіноцтво обговорювало достоїнства колишнього репортера, що на своєму віку зазнав чимало стусанів та образ і вже й забув, як виглядає похвала, у вітальні мляво точилася розмова. Вона пожвавішала, коли принц вийшов у сад із Сиволапом.
– Нехай побуде сам, – пояснив Маркові господар.
– Він і так увесь час сам.
Мортіус вирішив не заважати:
– Піду на кухню.
– Хлопці помиють посуд. Ти й так сидиш увесь час на кухні, Мортіусе...
Той збентежився, а потім засміявся:
– Давня звичка... У нашому світі люди звикли сидіти на кухні. Там важче поставити підслуховувальні апарати. Я й пишу на кухні. Там приємно: газ горить, світло, тепло. У мене з'явилось кілька нових думок, треба записати...
Мортіус здогадувався, що трапилось щось важливе. Бувають таємниці, про які чим менше знає людей – тим краще. Він взагалі волів триматися подалі від королівського двору. Ліпше дивитися оті, певно, дуже складні церемонії по телевізору. Цікаво, як виглядатиме Серпень на троні, з короною на голові? У тому, що хлопцеві вдасться повернути законні права, Мортіус не сумнівався. Коли одна волосина з тигрячого чи котячого хвоста робить чудеса, то можна повірити й у перемогу добра над злом. Мортіус дістав жменю цукерок із металевої банки й зручно вмостився в кріслі. Витягнув пошарпаного блокнота і написав одним духом:
СТРАТЕГІЯ ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛІВСТВА
1) агітація;
2) партизанська боротьба (виведення з ладу стратегічно важливих об'єктів);
3) захоплення телецентру.
Звісно, вони цього не робили раніше... звідки ж їм знати... – бурмотів Мортіус, щиро співчуваючи громадянам Королівства.
Олімпія, мама Люцини, нарешті сіла й сказала собі:
– Поліція мені не допоможе. Там навіть не чули про Королівство. І плач мені також не допоможе. Я мушу
