Королівство полностью

– Я навіть не бачив неба в Серединному світі. Прокинувся в печері, а потім йшли під землею. Граничний світ я встиг добре роздивитись, і він справив на мене дуже прикре враження. Люди там убогі тілом і душею. У них ледве жевріє життя. Тільки той старий, що був нашим провідником до Замку, мав вигляд нормальної людини. Одне добре – тепер люди з Граничного світу зможуть потрапити до Королівства...

– Привіт! – сказав Марко, наздоганяючи їх. – Тепер вже можна з вами йти?

– Усе гаразд, хлопче?

– Начебто. Залишив записку татові в нашому будинку. Звісно, чарівну.

– Може, він уже в нас. Або голубка повернулась. Шлях – неблизький. Ходімо, хлопці, швидше...

Онисьо провадив обох тільки йому знаними шляхами, оминаючи всі крутиголовські пости. Зрештою, ті затримували лише людей, котрі йшли до палацу. Тих, хто прямував туди, ставало щораз більше. Серпень якось забув, що люди йдуть прощатися з королем. Він оплакував батька.

І тільки тепер до нього дійшов сенс слів: «Принцами народжуються, але королями стають».

Серпень не знав, чи хоче бути королем, бо не міг уявити себе на місці батька: вдягнути корону, приймати відвідувачів, розмовляти з ними, віддавати розпорядження. Він це бачив. Але праця короля набагато складніша. Звісно, йому б допомогли. «Король буває вільним від турбот тільки уві сні», – згадав він прислів'я, яке батько повторював, коли замість прогулянки з сином, мусив приймати якогось архітектора з провінції, що привіз креслення.

Що тепер діється в Чарівному лісі? Теж осінь? Кілька разів на рік вони туди збиралися удвох – поглянути, як змінюють ліс пори року. То було єдине місце, куди не дозволялось нікому заходити, тільки йти дорогою довкола. Навіть король не мав права. Чарівний ліс не потребував людей. Ним опікувались перелітки. Вони могли зрідка запросити до себе когось, але зустріч відбувалась на спеціально відведеній галявині, усього за кільканадцять кроків від межі. Серпень бачив переліток лише в книжках, хоча в ранньому дитинстві щось таке було... Гойдання гілля перед очима, мерехтіння, зблиски, якийсь сміх... Перелітки також наглядали за всіма деревами в Королівстві, полегшуючи садівникам роботу. Із їхніх розповідей склалася ціла книга в трьох томах, якою зачитувалися дорослі й діти, – «Повелителі дерев». Взимку перелітки ховалися в підземні житла, десь там, звідки починає проростати з малесенької насінинки величезне дерево. Страшно було подумати, якого лиха можуть завдати крутиголовці цьому незвичайному народові! Люди змінюються, але чарівним істотам дуже важко пристосуватись до інших обставин.

– Серпню, ми вже прийшли!

Таке буває: задума перекидає тебе в інший світ, і ти не помічаєш, як минає час, і що довкола тебе діється.

А діятися вже перестало. Усі найголовніші події відбулися в Онисевій господі ще перед обідом, і саме про них намагався своєю рідною мовою розповісти песик Серденько, що кинувся зустрічати господаря. Собаки завжди поспішають викласти усі новини, через що їх важко спершу зрозуміти. Маму Тигрисика Серденько назвав неприродно великим білим котом. Потім на сцені з'явився Мортіус і представив тигрицю, в кількох словах оповівши неймовірну і зворушливу історію з білою волосиною. Якби в Серединному світі він розказав це своїми словами, з нього б добряче посміялися. Але напиши він про це в газету, дехто, можливо, й повірив би. Люди вважають, що книжки й газети будь-хто не писатиме. У кожному разі – не слюсар із міської каналізаційної мережі. Через це Мортіус мусив провадити подвійне життя, і оці два життя його не зовсім влаштовували. Зрештою, хто з нас буває задоволений власним життям? Попри все, Мортіус, подорожуючи до невідомого Королівства, пригадував, що не все було поганим у тому світі, який вони покинули з Тигрисиком. А як гарно сказав кіт Фелікс про рідне місто! Чи повернуться вони ще туди? Наприклад, у відпустку. Довго гостювати в Онися він не збирався. Газети тут виходять, водогін теж є. Треба шукати з Тигрисиком і його мамою місце в цьому світі, хоч би які тут політичні перевороти не відбувались.

Марка й Серпня можна було не знайомити з білою тигрицею: Іляну знало все Королівство. Народивши Тигрисика, вона виховувала його в затишному будиночку посеред гір на схід від столиці, а потім несподівано зникла разом із доглядачем. Як розповіла Іляна, їй підсипали до їжі сонного порошку й вивезли до столиці Імперії. Доглядач спочатку був при ній, а потім кудись зник.