— Так... боюсь, що буду, Гевін. — Я похнюпив голову й, трохи помовчавши, із запалом додав: — Якщо ж мене на конкурс не допустять, буду молитися за тебе, Гевін. Ти славний, Гевін, зовсім не схожий на обивателів... і на моїх родичів. Ти ж знаєш, як у нас поводяться з католиками. Хіба ж не дурість це? Зовсім недавно патер Рош давав мені читати альманах, в якому сказано, що між католиків — тридцять два герцоги; подумай-но, аж тридцять два... а в Лівенфорді тільки й чути... ну, гаразд. Ось тому й хочу я отримати стипендію, щоб довести їм, що чоловік, якого зневажають, великим може стати... великим вченим... спасителем людства... можливо, він з’єднає релігію й науку... примирить всі релігії на світі.
Засліплений такою перспективою, я змовк.
— Н-да, — з притиском сказав Гезін. — Дуже погано, що нам доведеться стикатись в боротьбі за цю стипендію. Та ніщо не може стати поміж нами. Хоч боротьба й буде рішучою. — Він слабо посміхнувся. — А я, брат, теж придумав деякі молитви...
З м’якої темряви виринув місяць, що досі спав собі за Беном; вода заграла, засвітилась. Нараз над гірським мілководдям скинулася риба, і настрій наш немов зняло рукою. Гевін підсік і прошептав:
— Нарешті, хоч одна попалась.
Я тихо гріб вздовж берега і слідкував, як Гевін розмотує вудку, сидячи рівно і спокійно. Ось блиснула волосінь й, пронизуючи темряву, плеснула десь далеко за бортом.
Знову скинулась риба, вудка Гевіна зігнулась, неначе лук, і руки в нього затремтіли. Швидко застрекотіло коліща, і я почув якийсь далекий голос друга, що шепотів крізь зціплені зуби:
— Тримай човна якнайдальше, Робі. Не підпускай рибину під дно.
А риба кидалась, мигаючи сріблом у сяйві місяця, а коли падала у воду, то над поверхнею здіймався сніп коштовних самоцвітів. Працюючи веслом, я правив лодку в протилежний бік від того місця, де танцювала вудка Гевіна, щоб не пустити рибу під кіль. Тепер не треба було стримувати рухів. Я бив веслами по воді ще дужче, ніж металась риба, бо кожний новий її кидок підказував мені, що треба піддавати жару.
— Чудово, — задихався Гевін. — Це, хлопче, лосось. І чималий. — Раптом скомандував: — Підніми весла!
Риба билася з такою силою, що здавалось, от-от відірве Гевіну руки, а він, хоч і знав, яка тонка нитка зв’язує його з нею, не поступався жодним дюймом.
Тихо й спокійно почав він змотувати волосінь. а місяць осявав його кремезне тіло і вродливе молоде обличчя, в яке я вп’явся палким поглядом, ждучи нових розпоряджень.
Лосось теж притих; Гевін підтягнув його до човна.
— Я його бачу, — хрипко проговорив він. — Давай відро. Там, ззаду, під сидінням.
Я миттю потягнувся за відром, та посковзнувсь і впав навзнаки, мало не перекинувши хиткого човна.
Гевін не сказав і слова; і тільки, коли я підвівся, тихо спитав:
— Ну, що, знайшов?
— Знайшов, Гевін.
Коротка пауза, і Гевін знову прошепотів:
— Ми його тільки трохи зачепили. Може зірватись. Візьми ножа і, тільки я сіпну його, встроми йому під зябра, але не квапся.
Хвилюючись, я взяв ножа і став на коліна. Тепер і я побачив рибину: вона металася під водою, — така велика, що я аж злякався. Мене пойняв дрож: перед очима попливло, а вуха почали огидно смикатись.
Ось рибина ближче... ближче вже можна дотягнутися рукою. Мені чомусь стало страшно і захотілося з розмаху ударити ножем по цій слизькій потворі.
Діждавшись, поки Гевін підтягне рибину, я, пополотнівши як мрець, ударив її під зябра і витягнув на борт. Тепер і Гевін став на коліна поруч. А місяць плив собі в нічному небі, освічуючи хлопців, що сиділи, притиснувшись один до одного, і мовчки спостерігали благородну рибину, яка все ще билась, сяючи, мов жар.
У мене раптом стислося серце. І я подумав:
«Гевін або я... Один з нас буде переможений».
Наступного ранку ми довго спали на розкладушках у рибальській хатині, а після смачного сніданку, що його приготувала нам місіс Глен, Гевін узяв батьківського мисливського ножа і на галявинці поблизу халупи розтяв лосося на дві однакових половини.
— Кинемо жеребок, — звернувся він до мене. — Хоч половинки й рівні, та хвостова частина краща.
Він підкинув шестипенсовик, і я виграв шматок од хвоста, в якому було, мабуть, фунтів із шість.
Гевін сердечно посміхнувся.
— Ну, хлопче, запам’ятай: варити не більше, ніж двадцять хвилин, і вийде чудова юшка.
Ми загорнули кожний шматок рибини в листя й поклали в корзину, прив’язану до сідла Гевінового велосипеда. Попрощавшись із місіс Глен, ми осідлали велосипеда (Гевін — в сідлі, я — на багажнику) і покотили в Лівенфорд, пересідаючи в дорозі, щоб поділити труд таким же чином, як ми ділили ту рибину.
В обід я був уже в Ломонд В’ю. Батько і мама сиділи за столом. Я хвилювався, що батько гриматиме на мене за те, що швендяв десь всю ніч, та добре знаючи його натуру, цілком поклався на «силу» лосося.