Лор’єрі підійшов до шафи з книжками. Пробіг поглядом по корінцях і взяв одну. Розгорнув, показав Сандрі репродукцію картини й прочитав підпис:
— Paenitentiaria Apostolica є конгрегацією Святого Престолу, яка займається гріхами, і брат Раймондо належав до тих її членів, котрі мали найбільший авторитет. У XIII столітті йому доручили розробити текст, що аналізував би справи совісті, аби полегшити роботу духівникам. Він написав Summa de Casibus Paenitentiae[26]. У ній було виділено однозначні критерії та відповідну покуту для різних гріхів.
Сандра пожалкувала, що раніше не пошукала інформацію про каплицю. Той, хто засунув листівку із зображенням святого і підписом «Фред» під двері її кімнати, хотів не просто влаштувати їй пастку.
Це місце щось значило.
Жінка не мала бажання повертатися до каплиці, де її намагалися вбити, однак вирішила: вона мусить дізнатися, що саме воно значить.
Талант Клементе полягав у здобутті інформації. Останніми днями Маркус бачив багато підтверджень його здібностей. І ніколи не питав, як Клементе це робить. Припускав, що черпає інформацію з архіву, але це було не єдине джерело.
Мало існувати місце, де сплітаються таємні ходи і де зібрана різна інформація. Церква завжди могла проникнути до світських установ або організованих груп, які могли становити для неї загрозу. Це була форма самозахисту.
Як часто повторював Клементе, Ватикан спокійно спостерігає.
Однак цього разу він перевершив самого себе. Ми сиділи в залі казино «Бінго» та спостерігали крізь одне з вікон за входом до будівлі, де мешкала родина Мартіні. У залі було повно гравців, і кожен зосереджений на грі.
— Батько Аліче завантажив у автомобіль дві великі валізи. — Клементе вказав на «Фіат-Мультіпла», припаркований на протилежному боці вулиці. — Він був дуже схвильований. Узяв тиждень відпустки і зняв з рахунку в банку чималу суму.
— Ти думаєш, він хоче втекти?
— Він чимось переймається, як гадаєш?
— Звідки ти знаєш, що в нього є пістолет?
— Торік він стріляв у чоловіка, який чіплявся до маленьких хлопчиків на дитячому майданчику. Не вбив, бо приїхала поліція. Він кинувся навтьоки, але ніхто з присутніх під час стрілянини не хотів свідчити проти нього, тож йому не змогли висунути обвинувачень: у квартирі не знайшли пістолета. Він не має дозволу на зброю, а значить, дістав її нелегально.
Чоловіка звати Бруно Мартіні. Маркус пригадав, що його донька зникла в парку.
— Людина, яка сама вимірює справедливість, — сказав він, похитавши головою. — Дідько, тільки цього бракувало.
— Після тієї події його кинула дружина, забравши другу дитину. Він не може змиритися зі зникненням Аліче. Три роки провадить приватне розслідування й часто конфліктує з поліцією. Удень працює водієм автобуса, уночі шукає доньку. Відвідує місця, де бувають педофіли і де нелегально займаються проституцією. — Він певний, що відшукає її.
— Гадаю, передусім він сподівається знайти пояснення, яке його трохи заспокоїть. — Маркус порівняв цю справу із ситуацією, у якій опинилася родина Рокка. Батьки Філіппо не піддалися, не відчинили дверей темним силам: не відповіли на зло, яке їм заподіяли, злом. — Бруно Мартіні йде на таку собі смерть.
Клементе був згоден із ним. Астор Ґояш — чоловік, до якого не можна наближатися. Його охоронці відкриють вогонь, перш ніж Мартіні вистрілить. Якщо він думає, що втече після цього, то дуже помиляється.
Очікуючи, поки Мартіні вийде з будинку, Клементе поділився з Маркусом іншими новинами.
— Поліція почала шукати Лару.
Маркус недовірливо глянув на нього.
— Відколи?
— Вони зіставили її зникнення з витівками Єремії. Це теж заслуга поліціянтки з Мілана, яка з ними співпрацює.
Маркус здогадався, що йдеться про жінку, з якою він уклав угоду, і не прокоментував слів приятеля. Але повідомлення його заспокоїло.
— Є ще дещо, — вів далі Клементе. — Лікарі виключили, що в Єремії був інфаркт. Підозрюють отруєння й чекають результатів токсикологічного дослідження. Отже, ти мав рацію.
— Я знаю, що це за речовина, — додав Маркус. — Сукцинілхолін. Він паралізує м’язи, що може скидатися на серцевий напад. І не залишає слідів у крові. — На його обличчі промайнув блиск задоволення. — Гадаю, мого таємничого колегу-пенітенціарія надихнуло самогубство Канестрарі.
Клементе здивовано поглянув на нього: його учень прекрасно склав усі іспити.
— Ти вже вирішив, що робитимеш, коли ця історія закінчиться?
Маркус радо працював би на користь інших, як священик із «Карітасу». Але сказав:
— Зараз я не думаю про це.
Вони поглянули у вікно й побачили, що Бруно Мартіні рушає до авто.
Клементе вручив Маркусові ключі від «Панди» й побажав успіху.
Увечері місто знелюднювалося, і «Фіат-Мультіпла» міг їхати швидко серед такого неквапного руху. Маркус їхав слідом, зберігаючи безпечну відстань, аби його не зауважили.
