— Архів Paenitentiaria Apostolica є місцем, де здавна фіксують і аналізують зло. Однак кожен пенітенціарій має доступ лише до обмеженої частини документів, аби зберегти конфіденційність і тому що ніхто не витримає знання про зло в такому обсязі. — Сандра була зосереджена на тому, що він казав, тож Шалбер вів далі: — Ченці піддалися ілюзії: якщо зберуть якомога більше свідоцтв про скоєні гріхи, зрозуміють, яку роль зло відігравало в історії людства. Однак, попри всі зусилля щодо його класифікації, зло завжди знаходило спосіб вийти поза схеми й не дати нічого спрогнозувати. Завжди траплялися аномалії, незначні відхилення, тому пенітенціарії зі звичайних дослідників та архівістів перетворилися на слідчих, що вимірюють справедливість. Найважливішим, чого вони навчилися, було те, що раз генероване зло генерує наступне. Як хвороба. Але пенітенціарії не взяли до уваги, що зло може вплинути і на них, адже вони люди.
— Ти хочеш сказати, що з плином часу зло завело їх на бездоріжжя?
Шалбер кивнув.
— Не можна мати справи з темною силою й не відчувати її впливу. Пенітенціарії не знали всього вмісту архіву, тож не дивно, що з плином років дещо важливе загубилося. — Тон Шалберa злагіднів. — Подумай, Сандро, адже ти поліціянтка, чи завжди тобі вдається відділяти приватне життя від того, що ти бачиш на місцях злочину, які документуєш? Чи щось із цього болю, цього страждання, цього негідництва ти несеш за собою додому?
Вона згадала яскраво-зелену краватку Давіда. Розуміла, що Шалбер може мати рацію.
— Скільки колег піддалося через це темній силі? Скільки перейшло на той бік барикади? Криміналісти, які мають бездоганну службу, дають підкупити себе якомусь торговцеві наркотиками. Поліціянти, яким ти доручила б життя, забувають про свою роль і по-звірячому б’ють підозрюваного під приводом, що хочуть примусити його говорити. Ті, хто зловживає владою і дає себе підкупити, — люди, які зрозуміли, що нічого не вдасться зробити. Хоча вони намагалися боротися, зло завжди діставало перемогу.
— Це винятки.
— Я знаю, я теж поліціянт. Але це не значить, що зі мною не може статися такого.
— І це сталося з пенітенціарієм?
— Отець Девок не міг із цим погодитися. Він і надалі таємно вербував священиків. Був переконаний, що йому вдасться опанувати ситуацію, але через довірливість він заплатив за це життям.
— Тому ти не знаєш, ким була людина, яка вбила Давіда. Може, це навіть той священик зі шрамом на скроні.
— Я справді не знаю.
Сандра поглянула на нього уважно, розмірковуючи, чи він щирий. Потім усміхнулася й похитала головою.
— Яка я ідіотка: небагато мені треба, щоб я знов потрапила у твою пастку.
— Ти не віриш мені?
Сандра поглянула на нього вороже.
— Я маю право припускати, що ти сам міг бути вбивцею мого чоловіка, — сказала жінка, наголошуючи на словах «мого чоловіка», немовби хотіла підкреслити різницю між ним і Давідом, а також те, як небагато вартує для неї ніч, яку вони провели разом.
— Що я маю зробити, аби переконати тебе, що це не так? Хочеш, щоб я допоміг тобі знайти вбивцю?
— З мене досить угод. Крім того, є простіший спосіб.
— Який?
— Ходи зі мною. Тут є комісар, якому я довіряю, Камуссо. Ми розповімо йому все і попросимо про допомогу.
Шалбер розмірковував протягом хвилини.
— Ясно. Чом би й ні? Їдьмо до нього відразу, — сказав він урешті.
— Добре. Та коли ми виходитимемо звідси, іди попереду.
— Якщо так ти будеш спокійніша.
Шалбер рушив навою.
Наближався час зачинення базиліки, і віряни збиралися біля головного виходу.
Сандра йшла на відстані кількох метрів за агентом, а він ще якийсь час оглядався, щоб перевірити, де вона. Незабаром змішався з гуртом людей, що стояли біля дверей, але Сандра стежила за ним. Шалбер поглянув на неї та розвів руками, даючи зрозуміти, що не має впливу на те, що коїться. За хвилину вона теж застрягла в натовпі вірян, які повільно рухалися. Чоловік попереду спіткнувся і впав. Пролунали голоси обурення на адресу особи, яка його підштовхнула. Сандра здогадалася, що сталося, і насилу протиснулась уперед. Але не спостерегла вже спини агента. Розштовхуючи людей ліктями, вона змогла врешті дістатися дверей. Коли вийшла надвір, упевнилася, що Шалбер зник.
Досить було одного телефонного дзвінка, щоб підштовхнути Каміллу Рокка. Без жодного доказу чи свідчення.
Нарешті вона знала ім’я та прізвище — Астор Ґояш. І їй цього вистачало.
Готель «Екседра» був збудований на старовинному П’яцца-дель-Екседра. У п’ятдесятих роках майдан дістав назву П’яцца-дель-Репуббліка, але римляни її не сприйняли й надалі користалися попередньою. Неподалік виднілися руїни терм Діоклетіана.
Готель люкс стояв навпроти великого фонтану Наяд, ліворуч від майдану.
Маркусові потрібно було півгодини, щоб доїхати сюди з автобану. Він сподівався, що встигне стримати Каміллу, перш ніж вона вчинить щось невідворотне.
Чоловік не знав, що на нього чекає. Не знав також, чому загинув малий Філіппо. Цього разу таємничий пенітенціарій не дав йому жодної стежки.
«Ти рівний із ним за здібностями. Ти такий, як він», — сказав Клементе.
