Але це була неправда. Маркус навіть не намагався здогадатися, де ховається його колега. Був, однак, певен, що він за ним спостерігає, стежить за кожним його рухом. «Колись він з’явиться», — сказав собі Маркус. Був переконаний, що врешті вони зустрінуться. І що той усе йому пояснить.
Маркус зайшов у готель, оминувши сторожа в циліндрі та лівреї. Мармур блищав у світлі кришталевих люстр, усюди була розкіш. Він зупинився в головному холі й замислився, як відшукати Каміллу.
Побачив численний гурт молоді у вечірньому вбранні, які саме входили. Цієї миті до рецепції підійшов посильний, несучи великий пакунок із червоним бантом.
— Це для пана Астора Ґояша.
Портьє вказав рукою на залу.
— День народження на терасі.
Маркус пригадав, що в будинку Камілли Рокка бачив пакунок із подарунком, а також нову сукню.
Помітив, що посильний стає разом з іншими гостями біля ліфту.
Тих, хто в нього сідав, контролювали двоє здорованів — ті, які бігли за Маркусом, коли він навідався в кабінет Канестрарі, а потім у клініку.
Цього вечора Астор Ґояш напевно тут, але ніхто чужий не зможе до нього підійти. Однак таємничий пенітенціарій підказав Каміллі якийсь спосіб.
Маркус повинен дістатися в номер триста три, перш ніж там опиниться Камілла.
Двері готелю відчинилися, і увійшов гурт охоронців, що оточували не дуже високого чоловіка, близько сімдесяти років. Він був сивий, мав обгоріле, зоране зморшками обличчя та крижаний погляд.
Астор Ґояш.
Маркус обдивився хол, побоюючись, що зненацька з’явиться Камілла. Ґояшa провели до іншого ліфта. Коли за ними зачинилися двері, Маркус звернувся до портьє, питаючи про номер, який зарезервував недавно, послуговуючись мобільним Бруно Мартіні. Портьє попросив документ, і Маркус показав фальшивий дипломатичний паспорт із гербом Ватикану, який Клементе дав йому на початку підготовки.
— Чи пані Камілла Рокка вже приїхала?
Портьє поглянув на нього уважно, не певен, чи давати таку інформацію. Маркус витримав його погляд, а портьє обмежився тим, що підтвердив: пані поселилася годину тому. Маркусові цього було задосить. Подякував і взяв електронний ключ — його номер розташований на третьому поверсі. Маркус попрямував до іншого ряду ліфтів, за якими не стежили люди Ґояшa. Опинившись у кабіні, натиснув кнопку четвертого поверху.
Двері відчинилися, і Маркус побачив довгий коридор. Роззирнувся, але не помітив жодного готельного охоронця. Це здалося йому дивним. Читаючи номери на дверях, він рушив до номера триста три. Завернув за ріг і за десять метрів опинився перед потрібними дверима. І тут не було нікого з охорони, що теж здалося йому дивним. Мабуть, вони були разом з Ґояшем. На ручці висіла картка з написом: «Не турбувати». Маркус постукав.
Десь за двадцять секунд він почув жіночий голос:
— Хто там?
— Служба охорони готелю. Вибачте, що я вас турбую, але зафіксовано сигнал датчика диму у вашому номері.
Замок клацнув, і двері відчинили. З великим подивом Маркус побачив ясноволосу дівчину, яка могла мати щонайбільше чотирнадцять років. Вона була оповита рушником і мала затуманений погляд, як після вживання наркотику.
— Я запалила цигарку. Не думала, що роблю щось погане, — виправдовувалася вона.
— Вибачте, але мушу перевірити.
Не чекаючи запрошення, Маркус увійшов.
Це були апартаменти люкс. Перша кімната влаштована як вітальня, на підлозі темний дерев’яний паркет. Перед величезним плазмовим телевізором стояли диван і бар на коліщатах. У кутку лежали пакунки з подарунками. Маркус роззирнувся.
Здавалося, що, крім дівчини, нікого немає.
— Чи є пан Ґояш?
— У ванній. Якщо хочете, я його покличу.
Маркус попрямував до сусідньої кімнати. Дівчина рушила за ним, забувши зачинити двері.
— Гей, куди ви йдете?
У кімнаті стояло велике незастелене ліжко. На столику із дзеркалом розсипаний кокаїн і скручена банкнота. Телевізор був увімкнений, на екрані мерехтів якийсь відеокліп.
— Прошу негайно звідси вийти, — різко сказала дівчина.
Маркус затулив їй рота рукою й поглянув на неї, даючи зрозуміти, що має бути тихо. Підійшов до дверей ванної й запитально зиркнув на дівчину. Вона кивнула головою на знак, що Ґояш всередині. Музика, що долинала з телевізора, не давала змоги почути, що робить Ґояш.
— Озброєний?
Дівчина похитала головою. Маркус здогадувався, що через цього підлітка болгарський аферист звільнився від охоронців. Перед урочистим прийомом хотів улаштувати собі невеличкий подарунок із сексу й кокаїну.
Маркус уже збирався попросити дівчину, щоб та вийшла до другої кімнати, аж тут, озирнувшись, побачив на порозі Каміллу Рокка. На підлозі — відкритий пакунок із подарунком. Вона тримала в руці пістолет. В очах була ненависть.
Він простягнув руку, немовби хотів її стримати. Дівчина писнула, але голос заглушила рок-композиція, що линула з телевізора. Маркус відсунув її вбік, і налякане дівча кинулося на ліжко й зіщулилося.
Камілла важко дихала.
— Астор Ґояш? — Очевидно, вона знала, що має побачити перед собою сімдесятирічного чоловіка.
— Я знаю, що ти хочеш вчинити, але так нічого не владнаєш, — сказав спокійно Маркус.
Жінка зауважила світло під дверима ванної.
