— Я дам підказку. Нещодавно я вирішив розкрити таємниці нашого архіву родичам і знайомим тих жертв, чиїх убивць не знайшли. Але я їх знав. Однак подбав, щоб з архіву зникли документи, які стосуються тих справ. Я роздав їх родинам. Та я і сам винний, тож подумав, що мушу дати такий самий шанс тим, хто зазнав нещастя через мене. Тому влаштував цілу виставу зі швидкою допомогою і вдаваним інфарктом. Якби замість надати допомогу та молода лікарка дала мені померти, я сплатив би свій борг. Але сестра Терези дозволила мені жити.
«Вибір був не найкращий», — думала Сандра. Зло, якого Моніка уникла, знайшло інший спосіб проявитися. Вони опинилися тут тільки тому, що ця жінка стала на бік добра. Це абсурд.
— Усе-таки було очевидно, що це я все організував. Щоб не було жодного сумніву, я зробив на грудях цей напис. Але ніхто не зміг його прочитати. Що це тобі нагадує?
Маркус замислився на хвилину.
— Убивство Валерії Альтьєрі. Напис кров’ю над ліжком. EVIL.
— Досконало, — зрадів Єремія. — Усі прочитали це як EVIL, тобто зло, але йшлося про LIVE. Шукали секту через трикутний символ, який кров залишила на килимі, але ніхто не подумав про штатив відеокамери. Відповіді завжди перед очима — як «Убий мене», — але ніхто їх ніколи не бачить. Ніхто не хоче їх бачити.
— Так було зі справою Федеріко Ноні, — відповів Маркус, який поволі розумів наміри, закладені в цей нечуваний план. — Усі бачили хлопця на інвалідному візку й не могли уявити, що це вбивця своєї сестри, тим паче — що він ходить. Так було і з тобою, людиною, яка лежала в комі, начебто безпечною. До тебе поставили лише одного поліціянта для охорони. Після того як стало зрозуміло, що це не інфаркт, жоден лікар не знав, що з тобою. А ти був під дією сукцинілхоліну, яка мала скоро припинитися.
— Тим, що нас поєднує, Маркусе, є милосердя. Якби П’єтро Дзіні не жалів Федеріко Ноні — мерщій би його заарештував. Якби та поліціянтка не відчула до мене співчуття, не розповіла б мені про те, як позбулася дитини, зробивши аборт. А тепер журиться, що Лара вагітна.
Сміт зневажливо розсміявся.
— Дідько! Я не мала до тебе й тіні жалю.
У неї від стояння навколішки розболілася спина. Вона міркувала, як вийти живою із цієї ситуації. Могла скористатися моментом неуважності Єремії та кинутися на нього, а тоді Маркус міг би його роззброїти. І кóпав би його так довго, аж поки це чудовисько не розкаже, де Лара.
— Нічого я від тебе не навчився, — пирхнув Маркус.
— Ти сприйняв цю науку несвідомо й дістався аж сюди. Тепер ти мусиш вирішити, чи йти далі. — Єремія дивився на Маркусa із серйозною міною. — Убий мене.
— Я не вбивця.
— Ти цього певен? Щоб розпізнати зло, треба мати його в собі. Ти такий самий, як я. Заглянь до своєї душі і зрозумієш. — Сміт міцніше притулив ствол до голови Сандри. А тоді сягнув вільною рукою за спину і випростався — набув вигляду ката, ладного виконати страту. — Я рахую до трьох. У тебе небагато часу.
Маркус підніс пістолет. Єремія був досконалою мішенню, із цієї відстані можна легко в нього влучити. Однак Маркус поглянув на поліціянтку і здогадався: вона щось надумала. Він мав почекати.
— Раз.
Сандра не дала Смітові часу на рахування. Зірвалася та вибила плечем пістолет із його руки. Але, щойно ступила до Маркусa, відчула біль у спині. Думала, що її вдарили, і всупереч усьому прагнула дістатися Маркуса й заховатися в нього за спиною. І тієї миті усвідомила, що не чула пострілу. Торкнулася рукою спини й намацала якийсь предмет між хребцями.
— Господи…
Це був шприц.
Єремія сміявся, сидячи на ліжку.
— Сукцинілхолін! — вигукнув він.
Маркус вдивлявся в руку, яку Єремія несподівано вийняв з-за спини. Ця людина передбачила й те, що поліціянтка захоче звільнитися.
— Просто дивовижно, що можна знайти в лікарні, чи не так? — сказав Сміт.
Він роздобув речовину після того, як убив чергового поліціянта, тож було зрозуміло, чому Сандра знайшла його перед приміщенням із ліками. Жінка зрозуміла це запізно. Передусім відчула заціпеніння в кінцівках, яке розійшлося до горла. Не могла поворушити головою, ноги підломилися, і вона впала на підлогу. Не мала сили дихати, мов у палаті не було повітря. «Як в акваріумі», — подумала вона, згадуючи порівняння, що примарилося їй, коли сюди входила.
Маркус закляк біля неї. Її судомило, вона стала синіти. Він не знав, як допомогти. Єремія вказав на гумову трубку, що звисала з ліжка.
— Щоб її врятувати, ти повинен був засунути їй це в горло. Або когось покликати, проте до того мав би мене вбити, бо живий я тобі цього не дозволю.
Маркус поглянув на пістолет, що опинився на підлозі.
— Їй лишилися чотири хвилини, може, п’ять. За три буде пошкоджено мозок. Пам’ятай, Маркусе: між добром і злом — дзеркало. Якщо ти в нього зазирнеш, то відкриєш правду. Ти теж…
Його слова перервав постріл. Єремія впав навзнак, розкинувши руки.
Маркус відвернувся від нього й навіть забув, що досі тримає в руці пістолет після того, як натиснув на гачок. Зосередився на Сандрі.
