Показала посвідчення черговому на реєстрації та попросила про розмову з працівником архіву, рівним їй за званням. Сандрі запропонували сісти в залі очікування, поки вони знайдуть когось телефоном. За кілька хвилин до неї підійшов рудоволосий колега без мундира. Було видно, що його відволікли від вечері.
— Чим можу служити? — поцікавився він, жуючи. Крихти на сорочці вказували, що чоловік ласував бутербродом.
Сандра зважилася на свою найпривабливішу усмішку.
— Я знаю, що вже пізно, але мій начальник послав мене до Рима сьогодні після полудня. Треба було вас попередити, але я не мала на це часу.
Рудий колега байдуже кивнув головою.
— А в чому річ?
— Я здійснюю дослідження.
— За конкретною справою чи?..
— Ідеться про аналіз впливу насильницьких злочинів на суспільство та успішність дій поліції щодо їх усунення, з урахуванням відмінностей між Міланом і Римом, — проказала вона одним духом.
Чоловік спохмурнів. Він їй не заздрив: з одного боку, таке завдання зазвичай було якимсь видом кари або свідчило про гнобительство підлеглого з боку начальника. З другого — не розумів, для чого це могло придатися.
— І кого таке цікавить? — спитав він.
— Не знаю, але, здається, за кілька днів шеф має взяти участь у якомусь конгресі та, імовірно, використає ці дані у звіті.
Поліціянт зрозумів, що це триватиме довго, а він не хотів зіпсувати собі спокійне вечірнє чергування. Сандра прочитала це на його обличчі.
— Чи можу я побачити ваш службовий наказ, агентко Веґа? — промовив він авторитетним тоном, немовби хотів, щоб вона відмовилась.
Але вона й це передбачила. Нахилилася до нього й шепнула конфіденційно:
— Послухай, колего, між нами. Я не маю бажання проводити ночі в архіві тільки для того, щоб задовольнити цього негідника, мого шефа, інспектора де Мікеліса. — Вона відчувала докори сумління, що змалювала його таким, але, позаяк не мала службового наказу, мусила назвати прізвище якогось начальника. — Зробімо так: я залишу перелік того, що мені потрібне, а ти спокійно візьмешся за це, коли зможеш.
Сандра дала йому в руки роздруківку. Це був просто список туристичних пам’яток міста, підготований портьє її готелю. Вона знала, що в колеги зникне бажання чинити перешкоди, коли він побачить, який довгий той список.
І дійсно, поліціянт повернув їй роздруківку.
— Зачекай хвилину. — Він теж перейшов на ти. — Я навіть не уявляю, з чого почати. Як я здогадуюся, ідеться про доволі ускладнені пошуки. Здається, ти краще впораєшся.
— Але я не знаю вашого способу каталогізації, — запротестувала Сандра.
— Немає проблем, я все поясню. Дуже просто.
Сандра вдавано засмутилася, закотила очі й покрутила головою.
— Згода, але я хотіла б повернутися до Мілана завтра вранці або найпізніше після полудня. Тож якщо ти не маєш нічого проти, я розпочала б одразу.
— Звичайно, — погодився поліціянт, ураз налаштувавшись співпрацювати, і провів її до архіву.
Сандра опинилася у великому залі, прикрашеному фресками, з високою орнаментованою стелею, де стояло шість столів із комп’ютерами. У них і був увесь архів. Вміст паперових картотек цілком перенесли до бази даних, яку зберігали на сервері двома поверхами нижче, у підвалі.
Палац, де був розміщений відділок, побудували в XIX столітті. Тут можна почуватися неначе всередині витвору мистецтва.
«Одна з переваг Рима», — подумала Сандра.
Вона сіла за комп’ютер. За рештою столів нікого не було. Єдиним джерелом світла була лампа, тож Сандру оповила приємна півтемрява. У тремкій тиші кожен шум відбивався луною від стін, тоді як з вулиці долинав грім: наближалась буря.
Вона зосередилась на моніторі перед собою. Рудий колега пожертвував декілька хвилин на пояснення, як їй увійти в систему. Дав коди безпеки та зник.
Сандра вийняла із сумки Давідів записник. Її чоловік провів у Римі три тижні. На сторінках, що належали до того періоду, вона нарахувала близько двадцяти адрес, за якими потім він поставив позначки на плані міста. Ці адреси він здобув за допомогою рації, налаштованої на хвилю поліції. Щоразу, коли центральне управління сигналізувало автомобільним патрулям про якийсь злочин, Давід, імовірно, теж їхав на місце.
З якою метою? Чого він шукав?
Сандра дійшла до сторінки записника, на якій була зазначена перша адреса, і ввела її разом із датою до пошукової системи архіву. Вистачило кількох секунд — і на екрані з’явилася відповідь: «Віа-Ероде-Аттіко. Чоловік убив співмешканку».
Сандра відкрила файл і прочитала виписку з протоколу. Ішлося про домашню сварку. Чоловік-італієць заколов свою перуанську подругу й утік. Дотепер його не спіймали.
Не розуміючи, чому Давід зацікавився цією історією, Сандра вирішила вписати до пошукової системи наступну адресу й дату.
«Віа-делл-Ассунцьоне. Грабіж і ненавмисне вбивство».
На стареньку напали в її квартирі. Злодії зв’язали її та засунули кляп до рота, жінка померла через задуху. Сандра не могла визначити, який зв’язок між цією подією і тим, що сталося на Віа-Ероде-Аттіко. Місця й герої різні, а також були різні обставини, за яких спричинено ці смерті. Вписала наступну адресу й дату.
