Мисливець ступив кілька кроків, прагнучи якнайскоріше стати лицем до лиця з особою, заради якої сюди приїхав. Однак здавалося, що пацієнтка не зауважує ані його, ані лікарки.
— Її виявила поліція під час обшуку борделю в околицях Тіхуани. Шукали торговця наркотиків, а знайшли її. Батьки були алкоголіки, і коли Анхеліні ледь виповнилося п’ять років, батько продав її торговцям живим товаром.
«Спочатку вона, певно, була цінним “екземпляром”, який утримували для клієнтів, ладних дорого заплатити за свою порочність», — подумав Мисливець.
— Коли підросла, вона втратила вартість і чоловіки купували її за кілька песо. Власники борделю тримали Анхеліну для п’яних селян і водіїв вантажівок. Вона могла відбувати навіть кількадесят зносин щодня.
— Невільниця.
— Вона ніколи не залишала того місця, завжди була ув’язнена. Нею опікувалася жінка, яка погано до неї ставилась. Дівчина не навчилася говорити, і я сумніваюсь навіть, чи вона розуміла, що з нею відбувається. Немовби поринула в стан кататонії[16].
Мисливець хотів сказати, що дівчина була досконалим знаряддям для задоволення найгірших порочних інстинктів дегенератів, але стримався. Він мав виявляти винятково професійний інтерес.
— Розкажи мені, як давно ви помітили цей її… талант.
— Коли Анхеліну сюди привезли, вона була в палаті з літньою пацієнткою. Ми вирішили розмістити їх разом, адже обидві перебували немовби поза світом. І дійсно, вони не спілкувалися навіть між собою.
Мисливець відвів очі від дівчини та звернувся до докторки Вальдес:
— І що було потім?
— Спочатку в Анхеліни боліли суглоби, вона важко рухалася. Ми підозрювали якийсь різновид артриту. Але потім вона стала втрачати зуби.
— Зуби?
— І не тільки. Ми обстежили її та знайшли серйозні порушення внутрішніх органів.
— То коли ви зрозуміли, що з нею відбувається?
Обличчям Флорінди Вальдес промайнула тінь.
— Коли вона посивіла.
Мисливець повернувся до пацієнтки й побачив, що її майже цілком поголене волосся чорне.
— Щоб ліквідувати ці прояви, вистачило забрати Анхеліну з палати, де поряд із нею перебувала старенька.
Мисливець придивлявся до дівчини, намагаючись зрозуміти, чи в глибині її позбавлених виразу очей криється ще щось людське.
— Синдром хамелеона або дзеркала, — підсумував він.
Тривалий час Анхеліну змушували бути тим, що в ній хотіли бачити чоловіки, які її ґвалтували. Знаряддям для насолоди, нічим більше. Отже, вона пристосувалася. Утратила себе в стосунках із ними. А вони поступово позбавили дівчину її сутності. За довгі роки такого жаху в цієї істоти зникли всілякі сліди особистості, тому вона «позичала» це в осіб, які перебували поряд.
— Це не випадок множинної особистості. Ця дівчина не хвора розумово, вона не думає, що є Наполеоном або англійською королевою, як це змальовують у примітивних романах, — усміхнулася докторка Вальдес. — Особи із синдромом хамелеона намагаються наслідувати кожного, кого бачать перед собою. У присутності лікаря стають лікарями, у присутності кухаря запевнятимуть, що вміють куховарити. Якщо спитати їх про професію, відповідатимуть узагальнено, але належним чином.
Мисливець згадав одного з пацієнтів, що ототожнював себе з кардіологом, з яким саме розмовляв, і на його підступне запитання про діагноз певної особливої кардіологічної аномалії відповів, що не може дати висновку без докладних клінічних досліджень.
— Але у випадку з Анхеліною ідеться не просто про звичайне наслідування чужої поведінки, — вела далі лікарка. — Поряд із літньою жінкою вона дійсно постаріла, а її розум спричиняв зміни в тілі.
«Трансформістка», — подумав Мисливець, який знав назву цього явища.
— Чи були якісь інші прояви синдрому?
— Були, але незначні, такі, що тривають по кілька хвилин. Особи, хворі на цей синдром, зазнали ушкодження мозку або, як у випадку з Анхеліною, пережили шок.
Мисливець був стурбований, але водночас захоплений здібностями дівчини. Він мав перед собою доказ, що не помилявся. Припущення, які він сформулював щодо переслідуваної ним здобичі, тепер підтверджені.
Чоловік розумів, що всі серійні вбивці діють під натиском кризи самоідентичності: коли когось убивають, бачать у своїй жертві себе, як у дзеркалі, і цієї миті вони не мають потреби нікого вдавати. Під час убивства чудовисько, що живе в них, звільняється. Однак людина, на яку Мисливець полював, була кимось більшим. Вона не мала особистості й тому мусила її невпинно «позичати». Цей чоловік страждав на унікальну психічну хворобу. Був серійним убивцею та разом із тим трансформістом.
Він не обмежувався наслідуванням, а ще й змінював себе. Тому ніхто ніколи не міг ідентифікувати цю особу, хіба що він сам. Його кінцевою метою було не посісти місце іншої людини, а стати нею.
Його переміщення були непередбачувані. Він мав надзвичайну здібність до навчання, особливо мов і діалектів. З плином років удосконалював свій метод. Найперше обирав людину, яка була на нього схожа: чоловіка з невиразними рисами обличчя, того самого зросту, з легко відтворюваними особливими ознаками. Як Жан Дуе з Парижа.
