— Я не мав певності, міг тільки здогадуватися. Уявляєш, як я почувався б, якби переді мною постав якийсь хлопчик або чоловік невисокого зросту?
Таке пояснення її не переконувало. Поліційний інстинкт підказував нові запитання:
— А звідки ти знав, що людина саме бігла пляжем?
Але Давід мав готову відповідь:
— Відбитки на піску були глибші спереду, під пальцями, що вказувало на те, що вона бігла.
— Ну добре, це доволі вірогідно.
Давід говорив далі з місця, на якому спинявся. Казав, що подолав кількасот метрів і, оминувши дюну, побачив жінку. Вона була в шортах, обтислій футболці й кросівках, мала світле волосся, зібране в кінський хвіст. Він не бачив її обличчя, спробував покликати — але ідея була безглузда, адже він не знав її імені.
Давід наддав ходу.
Що він сказав би їй, якби наздогнав? Розумів, що має щось вигадати, аби не скидатись на ідіота. Але нічого не спадало йому на думку.
Нарешті зумів із нею зрівнятися. Виявилося, вона дуже гарна. (Після цих слів Сандра зазвичай усміхалася.) А потім Давід пробурмотів вибачення й попросив її зупинитися. Незнайомка неохоче послухалася, зміривши поглядом від голови до ніг навіженого, який важко дихав. Він не справив на неї враження. Він уже понад добу не змінював одягу, тож був спітнілий і напевно не поширював приємних запахів, обличчя його було втомлене.
— Привіт, я Давід, — сказав він, простягнувши їй руку.
Жінка не взяла її, тільки відразливо поглянула, немовби на зіпсуту рибу.
— Знаєш, що говорив стосовно збігу обставин Карл Ґустав Юнґ? — запитав він і став розповідати про те, що сталося з ним після вильоту з Берліна день тому.
Жінка слухала, намагаючись зрозуміти, до чого ця розмова. Дозволила йому закінчити, а потім відповіла, що не можна назвати це щасливим збігом обставин, позаяк, крім ланцюга подій, які привели його на цей пляж, він сам вирішив за нею побігти. Тому до цієї зустрічі не можна застосувати теорію синхронічності.
— А хто це сказав? — поцікавився він.
— Юнґ.
Таке зауваження здалося Давідoві влучним, отож він замовк. Не знаючи, що ще сказати, попрощався з нею й похмурим пішов назад. Дорогою думав про те, як було б чудово, якби ця дівчина виявилася винятковою, може, навіть жінкою його життя. Було б чудово закохатися й розповідати потім, як низка неприємностей перетворилася на велику любовну епопею. І все через загублений багаж.
Дівчина не побігла за ним і не сказала, що змінила думку. Він навіть не дізнався, як її звали. Давід зачекав місяць, поки авіалінії шукали його валізу, а тоді звернувся до поліції Мілана, щоб повідомити про крадіжку. І там біля кавового автомата зустрів Сандру. Вони трохи поговорили й за кілька тижнів оселилися разом.
Тепер, лежачи в ліжку готельного номера в Римі та знаючи, що Давіда вбили, а вона повинна знайти вбивцю, Сандра все-таки всміхнулася цьому спогаду.
Щоразу, коли Давід розповідав цю історію якомусь новому знайомому, той був певний, що Сандра і є дівчина з пляжу. Але найчудовіше в цьому було розуміти, що життя пропонує нам найбанальніші стежки на шляху до найширших можливостей. І серцю чоловіка чи жінки не обов’язково читати знаки.
Інколи достатньо знайти одне одного поміж мільярдів людей.
Якби біля кавового автомата Сандра не мала паперових п’яти євро, а Давід — дрібних, щоб їх розміняти, мабуть, між ними не зав’язалася б розмова. Вони купили б напої і кожен пішов би своєю дорогою, несвідомі того, що могли б закохатися. І ніколи б через це не переймалися.
Як часто трапляється щось таке, а ми про це не здогадуємося? Скільки людей перетинаються, навіть не припускаючи, що створені одне для одного?
Тому Сандра вирішила, що їй дуже пощастило. Хоча Давід уже мертвий.
«Що то було вчора ввечері?» — згадала вона. Думала, що чоловік зі шрамом на скроні вбивця, а він виявився священиком. Вона не мала сумніву, що він говорив правду. Міг скористатися хвилиною, коли погасли ліхтарі, та втекти, але лишився, щоб повідомити її, хто він. А вона не наважилася натиснути на спусковий гачок. Немовби почула голос матері: «Сандро, серденько, чи ти стрілятимеш у священика? Так не можна». Смішно.
Збіги обставин.
Було неможливо визначити, що поєднувало Давіда із цією людиною. Сандра підвелася з ліжка, щоб придивитися до його фотографії, однієї з тих, які знято на «лейку». Що спільного якийсь священик міг мати з розслідуванням, яке провадив Давід? Фото нічого не проясняло, лише ускладнювало.
У неї забурчало в животі, до того ж вона почувалася виснаженою. Уже багато годин Сандра нічого не їла, може, навіть мала гарячку. Жінка повернулася до готелю мокра як хлющ.
У храмі Сан-Луїджі-деї-Франчезі вона зрозуміла, що не тільки шукає справедливості, але й хоче помститися. Страждання спричиняє дивні наслідки. Ми стаємо вразливими, менш стійкими.
Але водночас воно посилює нашу волю, що її раніше, як ми гадали, могли стримувати. Жага завдати іншим такого самого болю. Немовби єдиним способом приборкати свій біль є помста.
