Таксист, який її віз, неначе почувався зобов’язаним вибачатися за те, що вже кілька днів тримається кепська погода, а також запевняв, що в Римі завжди світить сонце. Але чорні хмари знов стали заполоняти золотисте небо.
Сандра минула романський та ренесансний фасад і побачила всередині готику, тут і там доповнену сумнівними вкрапленнями бароко. Протягом кількох хвилин вона придивлялася до блакитного склепіння та фресок з апостолами, пророками й Отцями Церкви.
Базиліку саме відчинили для вірян. Згідно з розкладом, що висів на вході, першу вранішню месу мали відправляти аж о десятій. Крім черниці, яка розставляла квіти на головному вівтарі, Сандра була єдиною відвідувачкою святині. Але завдяки присутності тут хоч когось почувалася впевненіше.
Вона вийняла листівку із зображенням святого Раймондо й рушила на пошуки картини. Минала каплички в бічних навах — їх було близько двадцяти, кожна пишно прикрашена червоною жилкуватою яшмою, яка під світлом мінилася й пульсувала, наче жива. Сандра оглядала різнобарвний мармур, що витворював м’які вигини на стінах, подібно до розгорнутих сувоїв тканини, або втілював статуї святих, із гладкими ясними обличчями кольору слонової кістки.
Сандру цікавила дальня каплиця, праворуч углибині, найскромніша з усіх.
Позбавлена орнаментів, схована в темний закуток, площею щонайбільше п’ятнадцять квадратних метрів. Вона не була прикрашена цінним мармуром, а її голим, почорнілим від сажі мурам бракувало укриття. У ній було лише кілька могил.
Сандра вийняла мобільний, щоб сфотографувати, як завжди — від загального вигляду до подробиць. Стала знімати віднизу, найбільше уваги приділивши витворам мистецтва в каплиці.
Святий Раймондо з Пеньяфорта в чернечому вбранні домініканця разом зі святим Павлом зображені на полотні над вівтарем. Ліворуч висіла картина олією зі святою Лючією і святою Агатою. Однак увагу Сандри привернула фреска на правій стіні каплиці.
«Христос-Суддя між двома ангелами».
Унизу під фрескою горіли численні обітні свічки. Маленькі пломінчики танцювали від найлегшого подуву вітру, заливаючи все навколо червонуватим світлом.
Сандра фотографувала, сподіваючись, що дістане обіцяну відповідь, як і в разі з картиною «Мучеництво святого Матвія» з храму Сан-Луїджі-деї-Франчезі. Була певна, що завдяки фільтру, вмонтованому в об’єктив апарата, фото будуть досить якісні. Як і тоді, коли вона разом із криміналістами працювала на місці злочину. Але вона не знала відповіді. Це була вже друга таємниця, яка трапилася їй того ранку, слідом за загадковим номером мобільного, у якому, на жаль, бракувало трьох останніх цифр. Було жахливо усвідомлювати, що вона дуже близько до правди й не може ступити останнього, вирішального кроку.
Чи це можливо, щоб серед фото Давіда не було нічого, що відсилало б до цього місця?
Сандра подумала про два останні фото, які залишилися нерозшифрованими. Відклала темне й зосередилася на другому: Давід із голим торсом стоїть перед дзеркалом. Однією рукою фотографує себе, а другою вітає когось. Могло здатися, що він пустує, але через його серйозну міну у фото не було нічого смішного.
Жінка припинила фотографувати й поглянула на мобільний. Телефон і фотоапарат в одному. «Ні, це неможливо», — подумала вона. Рішення було на відстані руки, а вона його не помітила. Сандра сягнула до сумки за аркушем із номером мобільного:
0039 328 39 56 7 XXX
Давід не підносив руки у вітальному жесті, він пальцями показував їй цифри, яких бракувало на роздруківці. Сандра набрала номер, вставляючи замість іксів три п’ятірки. Зачекала.
Небо надворі знов затягли хмари. Крізь вітражі всередину проникало бліде світло, що осявало наву, висвітлюючи всі закутки.
Сандра почула сигнал, який свідчив про те, що номер не зайнятий. За хвилину до її вух луною донісся звук іншого мобільного.
Це не випадковість. Він тут. Стежить за нею.
Після трьох довгих гудків усе стихло. Сандра повернулася до головного вівтаря, щоб перевірити, чи монашка ще там, але її вже не було. Жінка озирнулася, сподіваючись, що когось помітить. Але вона була сама. Сандра зрозуміла, що вона в небезпеці, за мить перед тим, коли куля зі свистом прорізала повітря над її головою та влучила в стіну. Хтось стріляв зі зброї з глушником. Сандра присіла й вийняла з кобури пістолет. Вона вся була напружена, а серце шалено калатало. Друга куля просвистіла за декілька метрів від неї. Жінка не знала, звідки стріляють, але була певна, що не зможе влучити в нападника. А його не видно, тож він мерщій змінить місце, щоб прицілитися краще.
Тому вона мусила втекти звідти якнайшвидше.
Сандра, лишаючись стояти навпочіпки, як їх і вчили в академії, обернулася і обдивилася головну наву, далі цілячись із пістолета. За кілька метрів від місця, де стояла, побачила вихід. Щоб туди дістатися, мала сховатися за колонами, що височіли уздовж нави.
Вона припустилася помилки, довірившись листівці. Як можна бути такою легковажною, маючи справу з убивцею Давіда, який увесь час снував навколо неї?
