Сандра зрозуміла, що повинна стати віч-на-віч із темним боком своєї душі, про існування якого не підозрювала. «Не хочу бути такою», — подумала вона. Однак боялася, що в ній неминуче щось зміниться.
Жінка відклала фото священика зі шрамом на скроні й зосередилася на решті двох, які лишилися нерозшифрованими.
Одне темне і друге, на якому Давід стоїть перед дзеркалом із піднесеною рукою та сумно її вітає.
Дивилася то на одне, то на друге, немовби хотіла вловити зв’язок між ними. Але знімки нічого їй не підказували. Сандра відклала їх і завмерла, втупившись у підлогу.
Під дверима лежала листівка.
Сандра придивлялася до неї кілька секунд, а потім швидко підняла, начебто злякалася. Хтось підсунув її, певно, уночі, протягом тих кількох годин, коли їй вдалося поспати. На фото був чернець-домініканець.
«Святий Раймондо з Пеньяфорта».
Його ім’я було надруковане на звороті — разом із молитвою латинською, яку треба було промовити, щоб дістати заступництво святого.
Деякі фрази були нерозбірливі, бо їх перекрив напис червоним чорнилом, побачивши який, Сандра затремтіла.
Одне слово, підпис.
«Фред».
Йому було потрібне велелюдне місце. О цій ранній годині ідеальним здавався «Макдональдс» поблизу П’яцца-ді-Спанья. Клієнтами були переважно іноземні туристи, які не могли призвичаїтися до солодких і легких італійських сніданків.
Маркус обрав це місце, бо прагнув відчути навколо себе присутність інших людей. Хотів упевнитися, що життя триває всупереч жахливим подіям, які стаються щодня; хотів упевнитися, що він не сам у боротьбі за нормальність: адже сім’ї, що його оточували, — вони народжують дітей, виховують їх у любові та відчутті, що те саме їм слід повторити в майбутньому, — відігравали важливу роль у порятунку людства.
Тому Маркус відсунув філіжанку неміцної кави, якої навіть не відпив, і поклав на столик теку. Клементе приніс її півгодини тому — сховав у сповідальні. Це було ще одне безпечне місце, що його вони використовували для обміну інформацією.
Малюнок хлопчика з ножицями, знайдений на горищі вілли Єремії Сміта, пробудив у пам’яті Клементе випадок трирічної давності. Він розповів про нього Маркусові, коли вони були на віллі. А щойно вони пішли звідти, попрямував до архіву. На обкладинці теки напис c.g. 554-33-1. Випадок був відомий як «справа Фігаро», адже медіа саме так охрестили винуватця злочину — цілком логічно, але без поваги до жертв.
Маркус розгорнув теку й став читати рапорт.
Сцена, яку п’ятничного вечора побачили поліціянти у кварталі Нуово-Саларіо, жахала. Біля сходів, що вели на другий поверх помешкання, у калюжі власного блювотиння лежав напівпритомний двадцятисемирічний чоловік. Поряд валявся розтрощений інвалідний візок. Федеріко Ноні давно був паралізований, тож спочатку криміналісти подумали, що він так невдало впав. А потім підійнялися нагору й виявили там жахливу сцену.
В одній зі спалень лежали понівечені останки його сестри, Джорджії Ноні.
Двадцятип’ятирічна дівчина була гола, на всьому тілі — глибокі рани, завдані гострим предметом. Смерть настала від удару в живіт.
Судовий лікар визначив, що знаряддям злочину могли бути ножиці. Клементе попередив Маркусa, що раніше якийсь маніяк уже атакував ножицями трьох жінок — звідси взявся псевдонім Фігаро. Ті жертви вижили. Здавалося, однак, що він вирішив заміритись на подвиг більш значний і скоїв убивство.
«Визначення “маніяк” у цьому разі не підходить, — зауважив Маркус, — адже ця особа складніша за своєю природою». Хвора уява наказала йому взяти ножиці, тому що тільки такий спосіб убивства міг його задовольнити. Він хотів відчути страх своїх жертв, змішаний із запахом крові з їхніх ран.
Маркус відвів погляд від документів, прагнучи хоча б на хвилину знов поринути в нормальне життя. Маленька дівчинка за кілька столів від нього обережно відкривала коробку з «Happy Meal». Вона аж висолопила язика, і її очі схвильовано блищали.
«То в який момент ми змінюємося? — запитав себе Маркус. — У яку хвилину історія кожного з нас невідворотно модифікується? А інколи до цього не доходить і все відбувається так, як і мало відбуватися».
Погляду на дівчинку було досить, щоб повернути йому трохи довіри до людського виду. Він знову міг зануритися в акти, які мав перед собою.
Маркус узявся читати рапорт поліції про перебіг подій.
Убивця скористався з того, що Джорджія Ноні після повернення з крамниці залишила двері відімкненими. Фігаро зазвичай обирав жертв у гіпермаркетах, а потім стежив за ними до їхнього дому. Однак під час нападу інші жертви були самі, натомість у маленькому будиночку Джорджії мешкав також її брат Федеріко. Він мав стати спортсменом, але банальна аварія на мотоциклі поклала край кар’єрі хлопця. За словами Федеріко, Фігаро атакував його ззаду: вивернув інвалідний візок, після чого хлопець ударився головою об підлогу і знепритомнів. Потім нападник затягнув Джорджію нагору, де й заколов ножицями.
