Поки Моро писав, Сандра відразу збагнула різницю в деталях, зібраних у місцях першого й другого злочинів. На другому їх було менше, і вони здавалися не такими очевидними.
І цього разу убивця не залишив для них нічого. Ніяких фігурок, ніяких особистих знаків.
Закінчивши, віцеквестор звернувся до присутніх:
— Я хочу, щоб ви знайшли кожного виродка чи маніяка з попередніми притягненнями до відповідальності за сексуальні злочини в цьому місті. Ви мусите всіма правдами й кривдами витягнути з них усе, що їм відомо. Ми повинні ще раз переглянути їхні справи, слово за словом, перевірити, якщо виникне потреба, усі їхні пересування протягом останніх років. Хочу знати те, що є в їхніх комп’ютерах, які сайти вони відвідують, над якою бридотою мастурбують. Отримаємо роздруківку їхніх телефонних номерів, зателефонуємо на кожен номер — на всі до одного! — аж поки щось не з’ясується. Вони повинні почуватися під прицілом, загнаними в куток. Наш монстр не міг вигулькнути нізвідки, у нього повинно бути якесь минуле. А тому перечитайте звіти та протоколи розслідувань, прискіпуйтеся до кожної дрібниці, що впаде в око. І принесіть мені щось на цього сучого сина.
Моро завершив прочухана, гепнувши кулаком об стіл.
Планерка закінчилася.
Сандрині підозри дістали підтвердження: у них не було ніяких зачіпок. Від цієї думки стало тривожно на серці. У душі знала, що не лише вона так почувалася. На обличчях колег відбивалася та сама збентеженість.
Поки всі виходили із зали, вона на мить зустрілася поглядом з комісаром Креспі. Вигляд у літнього поліціянта був замучений — так, ніби події останніх днів стали для нього важким випробуванням.
— Ну, то як минув огляд квартири Астольфі? — запитала вона.
Креспі відповідав за обшук помешкання судмедексперта, який наклав на себе руки.
— Ніякого зв’язку з убивством.
Сандра здивувалася:
— Тоді як ти поясниш те, що він вчинив?
— А хто його знає! Оті з ЦОС перебрали до дрібниць усе його життя, кожну його хвилину й нічого не знайшли.
Вона не могла цьому повірити. Як це?
— Він міг відразу допомогти нам урятувати Діану Дельґаудіо, а замість цього залишив її помирати. А потім приховав і знищив доказ. Нікому не спаде на думку допомагати злочинцеві, якщо він у цьому особисто не зацікавлений.
Креспі збагнув, що говорить занадто голосно, а тому підхопив її під руку й відвів убік:
— Не знаю, що там вдарило в голову Астольфі, однак подумай: навіщо йому було знищувати соляну фігурку? Так, він був самотній. Відлюдькуватий тип і, правду кажучи, нікому не подобався. Можливо, у нього були причини не довіряти квестурі чи взагалі людській расі. Хтозна. З деякими соціопатичними особами таке трапляється, вони скоюють страшні та незбагненні вчинки.
— Ти кажеш, що Астольфі був божевільний?
— Божевільний — ні, хіба що дещо втратив самоконтроль. — Він помовчав. — Якось я заарештував педіатра, який у кожному сто одинадцятому рецепті виписував хибні ліки. І ті бідолашні діти потім мучилися, але ніхто не розумів причини.
— Чому саме сто одинадцятому?
— А хто його знає!? Однак саме ота точність його й видала. Щодо решти, він був чудовим лікарем — на диво уважним, турботливим. Може, просто мав потребу час від часу давати волю темній стороні своєї душі.
Утім таке пояснення Сандру не переконало.
Креспі поклав руку їй на плече:
