Сандра оглянула пакет. То була та сама сорочка, яку вона бачила в машині на задньому сидінні вкупі з іншим одягом, коли проводила фотоекспертизу місця злочину після вбивства.
Однак жінка наполягала:
— Можливо, це речі іншого вбитого хлопця. І тепер його мати гадки не має, куди поділася синова сорочка.
Сандрі хотілося сказати, що немає ніякого іншого мертвого хлопця, ніякої іншої убитої горем матері.
Страшно було бачити, до чого довело страждання оцю жінку, а тому поліціянтка спробувала набратися терпіння:
— Я впевнена, що ніякої помилки не сталося, синьйоро.
Однак синьйора Монтефйорі все одно вийняла сорочку з пакета:
— Ось погляньте, це розмір «М». А мій Джорджо носив «L». — Потім показала рукав. — До того ж немає його ініціалів на манжеті. У нього на всьому одязі є ініціали на манжетах. Я сама йому їх вишиваю.
Жінка говорила дуже серйозно. За інших обставин Сандра вже подумала б, як хутчіше відкараскатися від неї — чемно, але рішуче. Однак тієї миті в мозку спалахнула тривожна думка, аж спина похолола. А якщо ніякої помилки справді не було?
Можливо, було зовсім інше пояснення тому, що там коїлося.
Сандра залетіла до оперативного залу ЦОС і відразу кинулася до табло на стіні, де зазначали всі елементи справи. Вхопила фломастер і написала:
Моро, який сидів, закинувши ноги на стіл, підвівся й запитально поглянув на неї. Інші присутні теж збентежено перезиралися, не розуміючи, що відбувається.
— Звідки ти знаєш? — запитав віцеквестор.
Сандра показала йому пластиковий пакет із сорочкою.
— Це принесла мати Джорджо Монтефйорі. Каже, що вона не належала її синові. Вона вважає, що сталася помилка, і таки має рацію. Тільки цієї помилки припустилися не ми. — Вона аж не тямилася від свого відкриття. — Ми дали їй ту, яку знайшли в машині пари в сосняку поблизу Остії. Однак обмін відбувся раніше: у темряві убивця переплутав і забрав сорочку Джорджо, бо сприйняв її за свою. І цей факт можна пояснити тільки одним чином…
— Він роздягається на місці злочину, — промовив Моро. У його голові вже зароджувалася нова гіпотеза, витісняючи звідти зневіру й розчарування, що гніздилися там протягом цілого дня. — Можливо, він зробив це через те, що забруднився кров’ю, або щоб не привертати уваги пізніше.
— Саме так, — з ентузіазмом підхопила його версію Сандра. Однак такий запобіжний захід, типовий для інших убивць, у цьому разі призвів до додаткового й несподіваного наслідку. — Отже, якщо в цьому пакеті лежить сорочка монстра…
Віцеквестор її випередив:
— То на ній мають бути сліди його ДНК.
Він стояв і чекав надворі, поки хтось прийде й знайде тіло Космо Бардіті.
Зрештою те страшне відкриття випало на долю однієї з дівчат, що працювала в закладі. Маркус, стоячи за кілька кроків від входу до клубу
То про що ж таке страшне довідався Космо, що це коштувало йому життя?
Після полудня пенітенціарій повернувся до мансарди, де мешкав, що на Віа-деї-Серпенті. Йому треба було все як слід обміркувати. Скроні стиснуло залізним обручем через тяжку мігрень. Він улігся на розкладачку. Місце на потилиці, куди його вдарили, досі боліло, а шлунок ніяк не міг угамуватися після вжитих на вечірці наркотиків. Час від часу його нудило.
Стіни схожої на в’язничну камеру кімнати були голі, хіба що в одному місці на маленькому цвяшку висіла світлина: знімок із записів відеокамери охорони, на якому було зображення гіпотетичного убивці черниці з Ватиканських садів. Чоловіка із сумкою через плече, якого Маркус безуспішно шукав уже більше ніж рік.
Маркус повісив його перед очима, щоб не забувати. Однак тієї миті він заплющив очі. І думав про Сандру.
Йому кортіло знову поговорити з нею. Цікаво, а йому коли-небудь доводилося бути із жінкою в ліжку? Він не пам’ятав. Клементе лише повідомив, що Маркус дав обітницю багато років тому, коли ще був юнаком, в Аргентині. Цікаво, як це, коли хтось тебе кохає і хоче бути разом з тобою?
З тими думками він і заснув. І йому приснився сон, від якого він підхопився з ліжка як ошпарений. Той самий, що постійно повторювався, а коли доходив до кінця, то розпочинався знову. Темний силует незнайомця із фотоапаратом, що віддалявся по саду вілли поблизу Аппіївого шляху. Щоразу, коли Маркус його наздоганяв і намагався поглянути йому в обличчя, зазнавав удару в потилицю. Тієї ночі смерть надіслала йому попередження. Тієї ночі смерть взула сині черевики.
Коли він розплющив очі, за вікном уже була ніч.
Він сів на розкладачці й поглянув, котра година. По одинадцятій. Добре, що біль у голові ущух.
Хутко помився під душем у маленькій ванній. Треба було щось з’їсти, але голоду він не відчував. Одягнувся в усе чисте, теж темного кольору, як і решта одягу, що зберігалася у відкритій, покинутій на підлозі валізі.
Йому край було треба поїхати в одне місце.
