Господарчі системи ставив — від найпростіших, селянам на комору, проти мишей та гнилизни, до таких кручених-мудрованих, що куди там!.. Ось один вроджений замовив мені для старенької матері: мати його сама жила в здоровенному домі, сама, хвора і з ліжка не встає. І замовив він мені комплекс із такою умовою, щоб жодного слуги! Щоб ані з жодною живою людиною матінка не зустрічалася… Так от я й поставив йому побутово-ілюзорну систему: продукти самі підвозяться й розвантажуються, кухня сама по собі працює, пил самовидувається, міль самовбивається, варта біля дверей стоїть, і постіль під бабкою незминальна, непромокальна, вічна… Та ще, уяви, о десятій ранку відчиняються двері спальні, і вбігають онуки до бабусі, інколи шестеро, інколи семеро, тут уже по-різному виходило… Граються, значить, онуки на підлозі біля ліжка, зайчики сонячні люстерками ловлять… Надворі листопад, сіро, сніг іде — а вони зайчики пускають, он як! Півгодини погаласують, тоді голос розлягається в глибині дому… «Ді-ти, сю-ди…» — ніби невістка кличе дітей. Діти тікають… Приходить читець і читає бабці повчальні історії з книжки. По обіді — спати, потім знову — внуки, читець, наперсниця… І знову спати. Ну, ще якісь штуки бували, сам уже не пам’ятаю… Так. Так от бабка прекрасно знала, що це все несправжнє, що це ілюзії-замовляння — знала, проте навіть раділа. Я, каже, на внуків дивлюся, і добре мені… А боятися, хвилюватися за них, що з ними буде та що з ними стане — не треба… Тихо так, затишно, онуки за поріг вийшли — і нема їх… А покличу — прибіжать… Померла, уяви, щаслива, а цей маг — багатий був, страх! Три слоїки в нього в підпіллі стояло, з кожного пригорщами золото черпав! Заплатив мені по-королівськи… Що — брешу?! Я брешу? Чому це? Що, побутовка таких масштабів нестабільна? А ти бачив ці масштаби? Ти язик укороти-но, а то знаєш, я людина до пори до часу добра…
…Гаразд, збрехав. У дворі, і на кухні слуги були й кухарі… А побутовка тільки у внутрішніх покоях стояла. Але яка побутовка! Два роки трималася без жодної похибки! Що, знову брешу?!
…Вона сліпа була. Яка їй різниця?
…Так, ілюзорка під кінець попливла. Діти вбігали такі… жах совиний, а не діти… Але вона однаково сліпа була! Гляділа на цих страховищ — і всміхалася так по-доброму…
…А, геть іди. І випивати з тобою більше не буду».
* * *Вони ступили до мене з двох боків — обидва в чорних плащах, замовлених до негнучкого стану. Тканина стовбурчилась, наче картон: на тканині сиділа нічна невидимість, захист від чужих замовлянь, ще щось, на перший погляд невловне…
