Жезл опускався все нижче; нарешті зник у рукаві. Стараючись не повертатися до мене спиною, шпигун узяв з мармурової полички білосніжну серветку й узявся промокати залите лимонадом обличчя; от іще один смертельний ворог, подумав я безтурботно.
Сово-сово, бодай не захопитися! Страх гаданої жертви — убивчої сили наркотик, скоро я ні дня не зможу прожити, щоб кому-небудь не пригрозити Карою…
Шпигун усе витирав обличчя залишками серветки. Здається, він боявся вийти з убиральні без мого наказу.
— Постарайтесь не навертатися мені на очі, — сказав я жорстко. — Я без усякого Кореневого замовляння можу засунути ваш жезл… не стану уточнювати, куди саме. Прощавайте.
І, прикривши за собою двері, я попрямував назад до великої зали, причому настрій мій значно покращився.
Незнайома захмеліла компанія цього разу не звернула на мене уваги — зате новоприбулі так і лізли в очі, поспішаючи привітати, розкланятися, роздивитися мене зблизька. Я взяв з підноса новий келех лимонаду, озирнувся в пошуках тихого місця — і зустрівся очима із запитальним поглядом пані в чорній сукні.
У наступну секунду вона демонстративно відвернулась — випереджаючи мою спробу відновити знайомство.
Шкода.
«…£,
