Магам можна все полностью

Я чомусь розгубився, а Ора тим часом знову розгорнула сабаю — тонкі сторінки здригалися, ніби від холоду.

Подібно до того, як жінка, піднявшись із постелі, якнайперше дивиться в дзеркало, Ора найперше знайшла в сабаї себе. Насупилася, розбираючи дрібні літери; ображено підібрала губи:

— «Шанталія, Ора. Призн. маг 3-го ст.». Небагато ж…

— Сабая скупиться на слова, — сказав я, мимоволі перепрошуючи. — Якби вона була трохи говіркіша — ми дізнались би більше про Ондру Голого Шпиля. Наприклад, де його шукати…

Ора помовчала, зсунувши брови, роздумуючи. Я піймав себе на тому, що терпляче жду. Хочу почути, що вона скаже, яку подасть ідею…

Замість цього вона запитала:

— Як довго вам залишилось володіти Карою? Більше трьох місяців, адже так?

Я підтвердив. Вона задумалася знову.

— За три місяці й волосинку в матраці можна знайти, — сказав я невпевнено.

— Можливо, — Ора зітхнула. — Хорте… Я ризикую здатися занудою, та краще бути вїдливою, ніж дурною, правда ж?

— Не певен, — сказав я.

— А я певна, — пробурмотіла Ора. — Зважмо наші сили… ваші сили, Хорте. Тепер ви знаєте, кого шукаєте… Сабая допоможе вам у пошуках. Ваша зброя — Кореневе замовляння Кари, це багато, та все-таки не досить. Зібрані докази — колекція самоцвітів… які в найурочистішу мить можуть зрадити вас. Наприклад, перетворитись на купу гарячих вуглин…

— Хвилиночку, — сказав я.

Ора підняла брови:

— Що?

— Вони справді перетворювались на вуглини? Гороф нічого не придумав, не перебільшив?

— Ні, — сказала Ора після паузи. — Не зовсім. Не просто на вуглини… Ті з розбійників, хто встигнув сховати камінчики, на секунду ніби з’їхали з глузду. Так, кричали, дерли на собі одяг… від них була така хвиля паніки, що…

— Значить, майстер камінчиків вирішив допомогти мені впоратися з розбійниками? — спитав я.

Ора мигнула.

Тепер на ній не було косметики. Не було різнокольорових тіней на повіках; очі її були зовсім однакові, глибокі карі очі кольору молочного шоколаду.

Я подумав, що вона жодного замовляння не витратила на вдосконалення зовнішності. Що все, чим наділили її мати й природа — і занадто тонкі губи, і занадто жорстке солом’яне волосся, — вона зуміла зробити справді своїм, особливим і тому красивим.

— Таж я й приїхала до вас, бо мені було страшно, — сказала вона майже пошепки. — Ви, я знаю, не дуже мені повірили… Усім моїм розповідям про погляд у потилицю, про почуття, ніби за тобою спостерігають… Зізнайтесь, ви не повірили?

Ніколи б не подумав, що Ора здатна чогось боятись. Не розігрувати страх, а боятись насправді; мені здавалося, вона хоробріша за мене самого.

— Не знаю, — сказав я після паузи. — У мене в самого був момент, коли ці камінчики, здається, подивились на мене…

— Камінчики, — сказала Ора. — їх уже двадцять два. Недобре число.

— Камінчики перемогли розбійників, — сказав я зі смішком.

— Їх двадцять два, — повторила Ора насупившись. — Знаєте, Хорте, хоч би ким був пан препаратор… Треба камінчики зберігати нарізно. По дві штуки, по три… Кожний камінчик — клаптик магічної волі, і, з’єднуючись, вони можуть…

Вона замовкла, даючи мені можливість самому закінчити думку. І повірити при цьому, що саме мені вона першому спала на думку.

Ми найняли кімнату в чистій, відносно заможній оселі і цілий вечір присвятили вправам із шукачками.

— Проживання Ондри Голого Шпиля, — бурмотіла Ора. — Чітка відповідність.

Шукачка, схожа на слабенького червоного коника, зарилася в тремтливі сторінки. Жодної позначки; шукачка вибралася з книги й здохла на гірці таких самих створінь, які не впоралися із завданням.

— Місце мешкання Ондри Голого Шпиля, — бурмотів я.

Нова шукачка. Новий вітерець від швидко перегортуваних сторінок; нічого.

— Може, не називати прізвисько? — стурбовано спитала Ора. Я знизав плечима:

— Місце перебування Ондри…

— Будинок, де мешкає Ондра…

— Де живе Ондра…

— Адреса Ондри…

— Де знаходиться Ондра…

— Де знаходиться маг, що був на службі князя Дривегоціуса…

— Де шукати Ондру…

Шукачки дохли й дохли. Безрезультатно.

— Ондра! — сказав зневірившись я.

Шукачка пішла трудитись. Єдина позначка — на вже знайомому тексті: «Ондра (без прізвиськ.) Походж. невідом. Перебував на сл. у покійного кн. Дривегоціуса…»

— Давайте інакше, — сказала Ора. — Дривегоціус!

— Він не маг, — обурився я.

— То й що? Це єдина відома нам людина, до якої цей Ондра мав відношення…

Я клацнув пальцями. Виробляти шукачок мені добряче набридло.

Знову шелест сторінок — якби в сабаї був голос, вона вже стогнала б на весь дім…

Позначка. Я ледве встиг підсунути тонку шкіряну закладку. Друга позначка…

— Хоч щось, — сказала Ора.

Перша закладка: «Ондра (без прізвиськ.) Походж. невідом. Перебував на сл. у покійного кн. Дривегоціуса…»

— Зрозуміло, — пробурмотів я крізь зуби.

Друга закладка: «…магіч. змова проти кн. Дривегоціуса, що призв. до смерті кн. Дривегоціуса…»

Я протер очі. Розділ, на який випала закладка, називався «Політ. змови за участі магів».

— Со-ово!