Тоді сталася метаморфоза. Щезли полатана сорочка і стоптані черевики. Воланд виявився в якійсь чорній хламиді з крицевою шпагою при стегні. Він швидко наблизився до Марґарити, підніс їй чашу і звелів:
- Пий!
Марґариті запаморочилося в голові, вона хитнулась, але чаша вже була коло її губ, і чиїсь голоси, а чиї - вона не второпала, шепнули в обидва вуха:
- Не бійтеся, королево... Не бійтеся, королево, кров давно ввійшла в землю. І там, де вона проллялася, вже ростуть виноґрона.
Марґарита, не розплющуючи очей, зробила ковток, і солодкий струм пробіг її жилами, а у вухах постав гук. їй здалося, що оглушливо кричать півні, що десь грають марш. Юрми гостей почали втрачати свої подоби. І фрачники, і жінки розпались у прах. Тління на очах у Марґарити охопило залу, над нею розплився запах склепу. Колони розпались, позгасали вогні, все зібгалося, і не лишилось жодних фонтанів, тюльпанів та камелій. А просто було, що було - скромна ювеліршина вітальня, а з прочинених до неї дверей випадала смужечка світла. І в ці прочинені двері й увійшла Марґарита.
Розділ 24
У спальні Воланда все було, як і до балу. Воланд у сорочці сидів на ліжку, тільки Ґелла не розтирала йому ногу, а на столі, де раніше грали в шахи, наготовувала вечерю. Коров’єв та Азазелло, скинувши фраки, сиділи коло столу і поряд з ними, певно, примостився кіт, що не хотів розлучатися зі своєю краваткою, хоча вона і перетворилася остаточно на бруднючу ганчірку. Марґарита, хитаючись, підійшла до столу і сперлась на нього. Тоді Воланд повабив її, як тоді, до себе і показав, щоб вона сіла поряд.
- Ну що, вас дуже вимучили? - спитав Воланд.
- О ні, мессіре, - відповіла Марґарита, проте ледь чутно.
- Ноблесс обліж[6], - докинув кіт і налив Марґариті якоїсь прозорої рідини у високу склянку.
- Це горілка? - слабко запитала Марґарита.
Кіт підскочив на стільці від обурення.
- Згляньтесь, королево, - прохарчав він, - хіба я допустився б до того, щоб налити дамі горілки? Це - чистий спирт!
Марґарита усміхнулася і зробила спробу відсунути від себе склянку.
- Сміливо пийте, - сказав Воланд, і Марґарита відразу взяла склянку в руки. - Ґелло, сідай, - наказав Воланд і пояснив Марґариті: - Ніч повні - святкова ніч, і я вечеряю в тісному колі наближених та слуг. Отож, як почуваєтеся ви? Як пройшов цей стомливий бал?
- Запаморочливо! - заторохтів Коров’єв. - Усі зачаровані, закохані, знетямлені! Яка тактовність, ґречність, яка принадність і шарм!
Воланд мовчки підняв склянку і цокнувся з Марґаритою. Марґарита покірно випила, гадаючи, що тут же їй прийде край від спирту. Але нічого поганого не сталося. Живе тепло потекло по її нутрощах, щось м’яко стукнуло в потилицю, повернулися сили, наче вона оце підвелася після доброго цілющого сну, і окрім того з’явився вовчий голод. І при гадці про те, що вона і ріски не мала в роті з учорашнього ранку, він ще більше розгорівся. Вона почала жадібно ковтати кав’яр.
Бегемот відрізав шмат ананаса, посолив його, поперчив, з’їв і після усього так віртуозно смикнув другу стопку спирту, що всі зааплодували. Після другої стопки, випитої Марґаритою, свічки в канделябрах розгорілися ясніше, а в каміні додалося полум’я. Жодного сп’яніння Марґарита не відчувала. Кусаючи білими зубами м’ясо, Марґарита насолоджувалася соком, що тік з нього, і водночас дивилася, як Бегемот намащував гірчицею устрицю.
- Ти ще винограду зверху поклади, - тихо сказала Ґелла, штовхнувши кота в бік.
- Прошу не вчити мене, - відповів Бегемот, - випадано мені сидіти за столом, будьте певні, випадало!
- Ех, як приємно вечеряти ось так, біля каміна, отак по-простому, - деренчав Коров’єв, - серед своїх...
- Ні, Фаготе, - заперечував кіт, - бал має свій чар і розмах.
- Ані чару в ньому немає, ні розмаху також, а ці пришелепкуваті ведмеді, а ще тигри в барі своїм ревом мало не довели мене до мігрені, - сказав Воланд.
- Слухаюсь, мессіре, - сказав кіт, - якщо ви вважаєте, що нема розмаху, то і я відтепер дотримуватимусь цієї ж думки.
- Ти шануйся! - відповів на це Воланд.
- Та я пожартував, - смиренно проказав кіт, - а що стосується тигрів, то я велю їх посмажити.
- Тигрів не можна їсти, - сказала Ґелла.
- Ви гадаєте? Тоді прошу послухати, - відгукнувся кіт і, мружачись від вдоволення, розповів про те, як одного разу він блукав протягом дев’ятнадцяти діб у пустелі і єдине, що мав за харч, це м’ясо забитого ним тигра. Всі уважливо прослухали таку цікаву оповідку, а коли Бегемот закінчив її, хором гукнули:
- Брехня!
- Найцікавіше в цій брехні те, - сказав Воланд, - що вона - брехня від першого до останнього слова.
- Оце так? Брехня? - вигукнув кіт, і всі подумали, що він почне протестувати, але він лише тихо сказав: - Історія розсудить нас.
- А скажіть, - звернулася Марґо, збадьорившись після горілки, до Азазелло, - ви його застрелили, цього колишнього барона?
- Безумовно, - відповів Азазелло, - як же його не застрелити. Його неодмінно треба застрелити.
- Я так схвилювалася! - вигукнула Марґарита. - Це сталося так несподівано.
