- Нічого в цьому немає несподіваного, - заперечив Азазелло, а Коров’єв завив і запхинькав:
- Як же не розхвилюватись? У мене самого жижки затрусились! Бабах! Раз! Барон на бік!
- Зі мною мало істерика не сталася, - докинув кіт, облизуючи ложку з кав’яром.
- Ось чого я не збагну, - сказала Марґарита, і золоті іскри від кришталю скакали у неї в очах, - невже зовні не було чути музики і взагалі гримотіння цього балу?
- Певно, не було чути, королево, - пояснював Коров’єв, - це треба робити так, щоб не було чути. Це як-найохайніше треба робити.
- Так, певно... Адже річ у тім, що цей чоловік на сходах... Ото коли ми проходили з Азазелло... і другий у підворітті... Я гадаю, що він стежив за вашою квартирою...
- Правда, правда! - кричав Коров’єв. - Правда, дорога Марґарито Миколаївно! Ви покріплюєте мої підозри. Так, він стежив за квартирою. Я сам спершу сприйняв його за неуважливого приват-доцента чи то закоханого, що умліває на сходах, але ні, ні! Щось ятрило моє серце! Ох, він стежив за квартирою! І той другий коло входу теж! І той, що був у підворітті, так само!
- А ось цікаво, якщо вас прийдуть арештовувати? - спитала Марґарита.
- Неодмінно прийдуть, чарівна королево, неодмінно! - одказував Коров’єв. - Чує моє серце, що прийдуть. Не зараз, певно, та у свій час неодмінно прийдуть. Але гадаю, що нічого цікавого не буде.
- Ох, як я схвилювалася, коли цей барон упав, - казала Марґарита, очевидно, досі переживаючи вбивство, яке вона бачила вперше в житті. - Ви, певно, влучно стріляєте?
- Пристойно, - відповів Азазелло.
- А за скільки кроків? - поставила Марґарита Азазеллові не зовсім чітке запитання.
- Дивлячись у що, - резонно відповів Азазелло, - це різні речі - влучити молотком у шибку критикові Латунському і влучити йому ж у серце.
- У серце! - вигукнула Марґарита, чомусь тулячи руку до свого серця. - У серце! - повторила вона глухим голосом.
- Що це за критик Латунський? - спитав Воланд, примружившись на Марґариту.
Азазелло, Коров’єв і Бегемот якось сором’язливо повідводили погляди, а Марґарита відповіла, зашарівшись:
- Є один такий критик. Я цього вечора сплюндрувала йому всю квартиру.
- Оттакої! Навіщо?..
- Він, мессіре, - пояснила Марґарита, - занапастив одного майстра.
- А для чого ж було самій труждатися? - запитав Воланд.
- Дозвольте мені, мессіре! - скрикнув радісно кіт, підскакуючи,
- Та сиди ти, - буркнув Азазелло, підводячись, - я зараз сам навідаюся.
- Ні! - гукнула Марґарита. - Ні, благаю вас, мессіре, не треба цього!
- Як хочете, як хочете, - відповів Воланд, а Азазелло сів на своє місце.
- Так на чому ми зупинилися, найдорожча королево Марґо? - вів далі Коров’ев. - Ага, серце. В серце він влучить. - Коров’єв витягнув свій довгий палець у напрямку до Азазелло. - За бажанням у будь-яке передсердя або в будь-який шлуночок.
Марґарита не відразу збагнула, а зрозумівши, вигукнула в подиві:
- Таж вони закриті!
- Дорогенька, - деренчав Коров’ев, - у тім-то й річ, що закриті! В цьому ж усе й полягає! А у відкритий предмет може будь-хто влучити!
Коров’єв дістав з шухляди стола винову сімку, запропонував її Марґариті, просячи назначити нігтем одне з вічок. Марґарита назначила верхнє в правому кутку. Ґелла сховала карту під подушку й вигукнула:
- Готово!
Азазелло, який сидів, відвернувшись від подушки, витяг з кишені фрачних брюк чорний автоматичний пістолет, поклав цівку його на плече і, не обертаючись до ліжка, вистрелив, викликавши веселий переляк у Марґарити. З-під простреленої подушки витягай сімку. Назначене Марґаритою вічко було пробите.
- Не хотіла б я вам перейти дорогу, коли в руках у вас револьвер, - кокетливо зиркаючи на Азазелло, сказала Марґарита. В ній жило почуття захоплення людьми, котрі роблять будь-що зразково.
- Найдорожча королево, - пищав Коров’єв, - я нікому не раю переходити йому дорогу, навіть якщо в нього і не буде жодного револьвера в руках! Даю слово колишнього регента і заспівувача, що ніхто не позаздрить такому перехожому.
Кіт сидів насупившись під час досліду із влучанням і раптом оголосив:
- Берусь перевершити рекорд із сімкою.
Азазелло у відповідь на це щось прогарчав. Але кіт затявся і наполягав, щоб йому дали не один, а два револьвери. Азазелло витяг другий з другої задньої кишені брюк і разом з першим, презирливо кривлячи рот, простягнув обидва хвалькові. Назначили два вічка на сімці. Кіт довго наготовувався, відвернувшись від подушки. Марґарита сиділа, заткнувши пальцями вуха, і дивилася на сову, яка дрімала на камінній поличці. Кіт стрелив із обох револьверів, після чого відразу верескнула Ґелла, убита сова упала з каміна, і зупинився розбитий годинник. Ґелла, у якої одна рука була закривавлена, виючи, вчепилася котові у шерсть, а він їй у відповідь у зачіску, і вони, звившись клубком, покотилися по підлозі. Один з бокалів упав зі столу і розбився.
- Відтягніть від мене навісну чортицю! - завивав кіт, відбиваючись від Ґелли, що сиділа на ньому верхи.
Задерик розняли, Коров’єв дмухнув на прострелений палець Ґеллин, і той зажив.
