Маленька паризька книгарня полностью

Вони побралися, коли обом було по двадцять одному року, чим розгнівили своїх батьків. Вона — інтелігентка із сім’ї філософів і економістів, які зустріли робітника-металіста — dégoûtant з відразою. Він виходець із робітничого класу, син поліцейського і набожної швачки з фабрики, побравшись із дівчиною з вищих верств, став класовим ворогом.

— Щось іще? — запитав Хоакін і витяг пляшку мускателю з пакунка, який месьє Одинак поклав перед ним.

— Їй потрібен новий уживаний автомобіль. Вона хоче, щоб ти підшукав якийсь, але не такого визивного кольору, як востаннє.

— Визивного? Та він був білий. Твоя мати… Я тебе прошу…

— То ти підшукаєш?

— Звичайно. Продавець автомобілів знову не схотів із нею розмовляти?

— Так. Він завжди запитує про її чоловіка. І це її бісить.

— Я знаю, Жане. Коко мій добрий друг. Він грає в нашій команді-тріо в петанк. Гарно кидає.

Хоакін усміхнувся.

— Твоя нова подружка вміє готувати, запитує мама, чи ти прийдеш до неї на обід чотирнадцятого липня?

— Можеш передати своїй мамі, що моя так звана гарненька нова подружка нормально готує, однак коли ми зустрічаємось, то маємо зовсім інше на думці.

— Гадаю, ти сам їй про це скажеш, тату.

— Я скажу про це мадемуазель Берньє чотирнадцятого липня. Вона й справді гарно готує. Напевно, мозок із язиком.

Хоакін мало не луснув від сміху.

Його батьки давно розлучились. Відтоді Жан Одинак щосуботи навідував батька із пляшкою мускателю й різними запитаннями від матері. Відтак, щонеділі, він відвідував матір, щоб переповісти їй відповіді колишнього чоловіка разом зі звітом — відредагованим — про здоров’я батька та його сімейний стан.

— Мій любий сину, коли ти жінка й виходиш заміж, то безповоротно стаєш у спостережну позицію. Ти повинна контролювати все — що твій чоловік робить, як він почувається. А потім, з появою дітей, контролювати також їх. Ти стаєш сторожовою собакою, слугою і дипломатом одночасно. І така дрібниця, як розлучення, цього не відміняє. О, ні — кохання може прийти і піти, але турбота не припиняється.

Месьє Одинак із батьком трохи прогулялися вздовж каналу. Хоакін був нижчим за сина, у червоно-білій картатій сорочці, широкоплечим, мав пряму поставу і проводжав палким поглядом кожну зустрічну дівчину. Сонце виблискувало серед світлих волосинок на його робочих руках. Хоакіну було за сімдесят, але поводився він так, ніби йому було за двадцять — насвистував мелодії хітів і випивав досхочу.

Месьє Одинак ішов поряд, втупившись у землю.

— То що, Жане, — раптом мовив батько. — Як її ім’я?

— Вибач? Що ти маєш на увазі? Невже справа завжди в жінці, тату?

— Справа завжди в жінці, Жане. Що ще може вибити чоловіка з колії? А ти, схоже, добряче вибитий із колії.

— У твоєму випадку все зводиться до жінки — і зазвичай не до однієї.

Хоакін просяяв.

— Я люблю жінок, — сказав він і витяг пачку цигарок із верхньої кишені. — А ти хіба ні?

— Так, звичайно, начебто…

— Начебто? Як слони: приємно подивитися та не хочеться мати? Чи ти чоловіколюб?

— О, припини. Я не гей. Поговорімо краще про коней.

— Добре, синку, якщо хочеш. Жінки і коні мають багато спільного. Хочеш знати що?

— Ні.

— Чудово. Так ось, якщо кінь впирається, значить ти неправильно сформулював запитання. Те саме з жінками. Не пропонуй їм: «Може, пообідаємо?» Відразу запитуй: «Що тобі приготувати?». Зможе вона сказати «ні»? Не зможе.

Месьє Одинак відчув себе знову в коротких штанцях. Тепер батько вчив його поводитися з жінками.

То що мені приготувати для Катрін сьогодні ввечері?

— Замість нашіптувати команди, як коням, — лягай, надівай вуздечку — ти повинен прислухатися до них. Прислухатися до того, що вони хочуть. Насправді вони прагнуть бути вільними й літати по небу.

У Катрін, мабуть, вистачало наїзників, які були не проти помуштрувати її, а потім відправити в кавалерійський резерв.

— Достатньо одного слова, щоб ранити жінку, кількох секунд, одного тупого випадкового пуку. Та щоб повернути її довіру, потрібні роки. А іноді це не вдається ніколи.

Дивно, якими товстошкірими стають люди, котрих кохають, а це не вписується в їхні плани. Кохання настільки їх дратує, що вони змінюють замки або тікають без попередження.

— Але коли нас люблять коні, Жане, то ми заслуговуємо на це так само мало, як і тоді, коли нас люблять жінки. Вони вищі істоти, якщо порівняти з нами, чоловіками. Коли вони кохають нас, то стають милостивими. Однак, на жаль, ми дуже рідко даємо їм привід для кохання. Я навчився цього у твоєї матері, і це правда. Як не крути — а таки правда.

Ось чому це так боляче. Коли жінки перестають кохати, чоловіки потрапляють у порожнечу, зроблену власноруч.