Маленький друг полностью

— Скажи йому, — белькотів Юджин, зі скляними очима й погойдуючись під шаленим світлом лампочки на стелі, — скажи, най спакує своїх проклятих плазунів. Скажи, коли я зранку прокинуся, най його тут не буде.

— Перепрошую, містере, — мовив Фариш, заступаючи прохід розлюченій і лепетливій постаті, що намагалась увірватися.

— Що тут діється? Що тут за гульба…

— Ніякої тут гульби нема, сер, нє, заходити не треба, — відказав Фариш, затуляючи прохід більшою масою, — уже котра година, аби тут стояти й гоститися. Нам тут помогти треба, мого брата змія вкусила, бачите, дур в голову зайшла. Поможіть мені його в машину завести.

— Бабдиський диявол, — промовив Юджин побагровілій галюцинації Роя Даяла, — у картатих шортах і канарково-жовтій футболці-поло, — що мерехтіла в кінці чорного тунелю, у дедалі вужчому радіусі світла.

Тієї ночі — поки якась обкільцьована розпутна жінка ридала посеред натовпів і квітів, ридала на миготливому чорно-білому екрані через широкі ворота, просторий шлях і сонмища, що несуться по ньому до загибелі, — Юджин вертівся на лікарняному ліжку, а в носі йому пахло паленим одягом. Він борсався навсібіч поміж білими шторами, осаннами розпутної жінки та бурею на берегах темної й далекої ріки. Образи вихором притягувалися й віддалялися, наче пророцтво: заваляні голубки; гніздо лихої птахи, звите з лускатих шматочків скинутої зміїної шкіри; довга чорна змія, що виповзає з ями з птахами в шлунку: вони ворушаться дрібними грудками, досі живі, силкуються заспівати навіть у чорноті зміїного шлунка…

У Місії ж Лоял — скрутившись у своєму спальному мішку — міцненько спав, світячи синцем на оці, і не тривожився ані кошмарами, ані плазунами. Він бадьоро прокинувся перед світанком, промовив свої молитви, умив обличчя й випив склянку води, поспіхом завантажив змій, повернувся нагору і, всівшись за кухонним столом, на зворотньому боці чека з автозаправки написав старанну цидулку з подякою Юджинові, яку залишив на столі разом з облямованою дерматиновою закладкою для книжки, проспектом під назвою «Розмова Йова» і пачкою з тридцяти семи однодоларових купюр. Ще сонце не зійшло, як він сидів у себе в пікапі на автостраді, з битими фарами, прямував на свій церковний з’їзд на сході Теннессі. Аж у Ноксвіллі він помітив, що серед змій бракує кобри (його трофейна змія, єдина, яку він купив за гроші); коли зателефонував, щоб повідомити Юджинові, ніхто не підняв слухавки. І ніхто в Місії не почув криків мормонів — які, прокинувшись пізно (о восьмій, бо минулої ночі пізно повернулися з Мемфісу), під час ранкових обрядів перелякалися від вигляду лісового гримучника, що спостерігав за ними з кошика свіжовипраних сорочок.

101 Cookie Monster — синій мапет, персонаж телепрограми «Вулиця Сезам».

102 Wacky Packages — серія гумористичних обмінних карток із пародіями на упакування різних споживчих продуктів.

103 Holy Roller — зневажливий термін на позначення протестантів, що описує їхні танці, трусіння та інші рухи, які ті виконують начебто під впливом Святого Духа.

104 Слова фольклорного спіричуелу афроамериканців The Sun Will Never Go Down, що описує життя після смерті.

105 Еполетник належить до одного ряду (горобцеподібні) та англійською має одна­кову назву з уже згадуваним дроздом — blackbird.

106 Tropicana — американська марка напоїв на основі фруктів.

107 Princess telephone — телефон, створений у 1959 році компанією Bell System; призначався для зручного використання в спальнях і в нічний час (мав освітлення клавіш або диска). Модель рекламувалася як створена для жінок, звідки й пішла саме така назва.

108 L.L.Bean — американська мережа продажу дорогого якісного одягу й взуття.

  Розділ 5. Червоні рукавички

Наступного ранку Гаррієт прокинулася пізно: усе свербіло, кортіло помитися, а простирадла позабивало піском. Сморід із технічного поверху, кольорові коробки, інкрустовані головками цвяхів, довгі тіні в освітленому коридорі — усе це й багато іншого проникло в сон і химерно змішалося з чорнильними ілюстраціями в її виданні «Ріккі-Тіккі-Таві» з дешевого магазину: схарапуджений Тедді, мангуст, навіть змії передані ловко й чарівно. Унизу сторінки, ніби на останній вставці в книзі казок, борсалася якась бідна зв’язана істота: вона мучилася, вона потребувала допомоги, а якої саме — навіть Гаррієт не могла домислити. Та хоч сама присутність цієї істоти викликала докір, нагадувала про власну несумлінність і несправедливість, Гаррієт було надто гидко їй допомагати, ба навіть дивитися в тому напрямку.