«Ігноруй її, Гаррієт!» — проспівала Еді. Вони з тим священником стояли в кутку її спальні, біля комода, облаштовували знаряддя для тортур, схоже на стоматологічне крісло, у якому з підбитих билець і підголівника їжачилися голки. Гаррієт тривожив здогад, що вони коханці, — так жваво вони обмінювались одне з одним замилуваними поглядами з піднятими бровами; Еді подекуди перевіряла голки тендітними доторками, а священник відступив, лагідно скалячись, схрестивши руки на грудях і сховавши долоні під пахвами…
Коли Гаррієт — зворохоблено — занурилася назад у стоячі води кошмару, Гелі, пробудившись, різко сів на верхньому ліжку, — з такою швидкістю, що аж буцнувся головою об стелю. Не роздумуючи, він перекинув ноги — і мало не впав, бо минулого вечора так страхався, що до нього в ліжко щось може полізти, аж відгвинтив драбинку й кинув її на килим.
Соромливо, ніби в усіх на очах спіткнувся на майданчику, він поправився, зіскочив на підлогу й вийшов зі своєї темної кондиціонованої кімнатки, пройшов до середини коридору, коли йому раптом стрельнуло, наскільки в домі тихо. Гелі прокрався вниз на кухню (навколо нікого, під’їзна доріжка порожня, маминих ключів від автомобіля немає) і насипав собі миску «ґіґл попс», після чого пішов у сімейну кімнату й увімкнув телевізор. Показували ігрове шоу. Він сьорбав пластівці. Хоч молоко було досить холодне, хрусткі камінці дряпали йому піднебіння; дивно, проте вони не мали смаку, навіть не були солодкими.
Від тиші в будинку Гелі взяв неспокій. Йому згадався один жахливий ранок, після того як він зі старшим кузеном Тоддом у заміському клубі були поцупили з паперового пакета на передньому сидінні чийогось незамкненого «лінкольна» пляшку рому й десь половину вицмулили. Поки їхні батьки стояли й теревенили на луау109 біля басейну, покусуючи коктейльні ковбаски на зубочистках, вони з Тоддом вкрали гольф-кар і врізалися ним у сосну, хоча сам Гелі з цього пам’ятав дуже мало: головне, що він пригадував, — це як лежав на боці й котився крутим схилом за полем для гольфу, знов і знов. Пізніше, коли йому заболів шлунок, Тодд порадив йому сходити до бенкетного столу та якомога швидше з’їсти янайбільше коктейльних сосисочок: від цього біль мине. Пізніше Гелі обблював собі коліна на стоянці за чиїмсь «кадилаком», поки Тодд так заходився сміхом, що його зле веснянкувате обличчя стало помідоровим. Хоч Гелі цього й не пам’ятав, він якось дійшов пішки додому й заснув. Коли наступного дня прокинувся, у будинку було порожньо: усі поїхали в Мемфіс без нього, щоб відвезти Тодда з батьками в аеропорт.
То був найдовший день у житті Гелі. Йому довелося годинами тинятися по будинку: на самоті, без діла, силкуючись зібрати докупи події минулого вечора, у тривозі, чи не чекає на нього по приїзді батьків якесь страшне покарання — а саме воно й чекало. Його змусили повернути всі гроші з дня народження, щоб частково оплатити збитки (більшу частину доклали батьки); власникові гольф-кара він мав написати лист із вибаченням. Право перегляду телевізора він утратив, здавалося, навічно. Та найгірше те, що його мама стала вголос загадуватися, де це він навчився красти.
— Найгірше то не сам алкоголь, — вторувала вона його батькові разів із тисячу, — а те, що він його вкрав. — Його батько ці гріхи не розділяв; він поводився так, наче Гелі пограбував банк. Він довгенько майже не розмовляв із Гелі, окрім фразочок на кшталт «передай сіль», навіть не дивився на нього, і відтоді життя в їхньому домі так до кінця й не повернулося до попередньої норми. Звісно ж, Тодд — містер Музичний геній, перший кларнет оркестру у себе в школі в Іллінойсі — усю вину спихнув на нього, як завжди бувало впродовж усього їхнього дитинства під час (на щастя, нечастих) зустрічей.
Зіркова гостя ігрового шоу щойно сказала якесь погане слово (у грі на віршування, де учасникам потрібно було підібрати риму, щоб завершити загадку) … Ведучий запíкав його, те погане слово, противним звуком, схожим на писк собачої іграшки, і помахав на зіркову гостю пальцем, а та прикрила рота долонею й закотила очі…
Де, в дідька, поділися батьки? Чому вони просто не прийшли додому й не розставили всі крапки над «і»? «Яка нечемна!» — сміючись, насварив ведучий. Інший учасник-знаменитість відкинувся в себе в кріслі й задоволено аплодував.
Гелі спробував викинути з голови думки про минулий вечір. Ті спогади затуманювали й паскудили ранок, ніби посмак страшного сну; він спробував запевнити себе, що не вчинив нічого поганого, не зовсім, нічию власність не пошкодив, нікого не скривдив і нічого чужого не взяв. Так, змія — але ж вони насправді її не вкрали, вона досі під будинком. І так, він випустив інших змій, то й що? Це ж Міссісіпі: змії й так тут повсюди повзають; хто помітить кількох зайвих? Він же просто підняв засувку,
