Повіривши у правильність такого висновку, я постарався зробити дальший крок і вгадати причини приходу індуса; в цей час мені принесли листа від самого Септімуса Люкера. Він просив у мене пробачення в огидливо раболіпних висловах і запевняв, що може все пояснити, якщо я удостою його особистої зустрічі.
Я ще раз пожертвував своїми професіональними справами для простої цікавості й призначив йому побачення в моїй конторі на другий день.
Містер Люкер був у всіх відношеннях значно нижчий від індуса, — такий вульгарний, такий бридкий, такий раболіпний і нудний, що не варт його й описувати принаймні на цих сторінках. Ось коротко суть того, що він мені сказав.
Напередодні візиту до мене індуса містер Люкер був вшанований відвіданням цього вишуканого джентльмена. Незважаючи на його європейський костюм, містер Люкер відразу ж упізнав у гостеві верховоду трьох індусів, які набридли йому, блукаючи біля його будинку, так що йому довелось порадитися з суддею в цій справі. Зробивши це дивне відкриття, він прийшов до висновку (цілком природно, мушу признатись), що індус обов'язково належить і до зграї тих трьох людей, котрі зав'язали йому очі, заткнули рот і відібрали в нього розписку банкіра. В результаті — він був паралізований від страху, тож твердо вважав, що прийшла його остання година.
Зі свого боку індус зберігав вигляд зовсім незнайомої людини. Він вийняв маленьку скриньку і звернувсь до нього з тим самим проханням, що й до мене. Бажаючи скоріше спекатись його, містер Люкер заявив на його прохання, що грошей у нього нема. Тоді індус попросив назвати людину, до якої було б краще й доцільніше звернутися по позику. Містер Люкер відповів, що в подібних випадках краще й доцільніше звертатись до адвоката, який має добру репутацію. Індус попросив назвати людину з такою репутацією і такої професії, і містер Люкер назвав мене, — з тієї простої причини, що, будучи дуже переляканим, він схопився за перше ж ім'я, яке пригадав.
— З мене піт котився градом, сер, — закінчив цей нещасний чоловік. — Я сам не знав, що говорю. Сподіваюсь, ви не звинувачуватимете мене за це, сер, беручи до уваги, що я був переляканий до смерті.
Я вельми люб'язно вибачив цій людині. Це був найкоротший шлях звільнення від Люкера. Коли він збирався вже йти, я затримав його, щоб запитати ще дещо. Чи не питав індус чогось особливого в ту хвилину, коли виходив від містера Люкера?
Так! Індус запитав містера Люкера, запитав саме те, про що питав і мене, прощаючись, і дістав таку саму відповідь, яку дав йому я.
Що це означало? Пояснення містера Люкера не допомогло мені розв'язати цю проблему. Не допомогла мені й моя кмітливість, до якої я звернувся, у подоланні цих труднощів. Того дня я був запрошений на обід і пішов до себе нагору переодягтись без особливого настрою, зовсім не підозрюючи, що дорога в мою кімнату нагору буде дорогою відкриття.
Найвизначнішою персоною серед гостей, запрошених на обід, був містер Мартует.
Коли він повернувся в Англію кілька місяців тому, громадськість дуже цікавилась цим мандрівником як людиною, котра пройшла через багато небезпечних пригод і врятувалась від них, ніби для того, щоб розповідати про них. Тепер він заявив про свій намір повернутись на стару ниву своїх подвигів і проникнути в області, які все ще лишаються недослідженими. Така надзвичайна байдужість до небезпеки, з якою він готовий зустрітися ще раз, піднесла інтерес, що був трохи підупав, до культу цього героя. Закон шансів був явно проти можливості і на цей раз знову лишитись врятованим. Не щодня вдається нам зустрічатися за обідом з визначною людиною і передбачити, що скоро ви почуєте звістку про її загибель.
Коли чоловіки залишились одні в їдальні, я сидів поблизу містера Мартуета. Чи варто говорити, що всі гості, будучи англійцями, як тільки дами залишили їх, почали розмову про політику.
Щодо цієї загальнонаціональної теми, я один з найменш типових англійців, які коли-небудь жили в світі. Розмови про політику, як правило, здавались мені найбільш нудними і найменш корисними розмовами. Глянувши на містера Мартуета, коли пляшка вперше обійшла навколо столу, я побачив, що й він, очевидно, поділяє мої погляди. Він робив це вельми обережно — з можливою повагою до почуттів свого господаря, — і все ж було видно, що він збирається задрімати. Мені спало на думку розігнати його сон розмовою про Місячний камінь і, якщо це вдасться, подивитися, що він думає про нове ускладнення індуської змови, котре сталося в буденній обстановці моєї контори.
— Якщо я не помиляюсь, містере Мартует, — почав я, — ви були знайомі з покійною леді Веріндер і, здається, цікавились дивними подіями, які закінчились пропажею Місячного каменя?
Видатний мандрівник зробив мені честь, пробудившись від дрімоти й запитавши мене, хто я такий.
Я розповів йому про свої професіональні зв'язки з родиною Гернкаслів, не забувши нагадати і про те дивне становище, яке я займав щодо полковника і його алмаза.
