Містер Мартует повернувся на своєму стільці так, що залишив позаду все товариство (і консерваторів, і лібералів) і всю свою увагу сконцентрував на містері Бреффі, звичайному адвокатові з Грейс-Інн-сквера.
— Чи було чути щось про індусів за останній час? — запитав він.
— У мене є всі підстави вважати, що один з них розмовляв учора зі мною в моїй конторі, — відповів я.
Не так легко було здивувати містера Мартуета, але ця моя відповідь цілком уразила його. Я розповів, що сталося з містером Люкером і що сталося зі мною, точно так, як я описав це тут.
— Зрозуміло, що прощальне запитання індуса мало щось на меті, — додав я. — Чому це йому так хотілося знати, в який строк боржник повинен повернути свою позику?
— Чи можливо, щоб ви не зрозуміли причини цього, містере Брефф?
— Мені сором своєї дурості, містере Мартует але я справді не розумію.
Видатному мандрівникові захотілось дослідити до самого дна глибину моєї дурості.
— Дозвольте мені одне запитання, — сказав він. — У якому стані перебуває тепер змова, метою якої є викрадення Місячного каменя?
— Не можу сказати, — відповів я. — Змова індусів для мене — таємниця.
— Змова індусів, містере Брефф, може бути для вас таємницею тільки тому, що ви ніколи не дивились на неї серйозно. Давайте розглянемо її разом з вами з того часу, як ви написали духівницю полковника Гернкасла, і до тієї хвилини, коли індус прийшов до вас у контору. У вашому становищі сімейного юриста може бути вельми важливим, щоб ви могли, якщо буде потрібно для інтересів міс Веріндер, мати ясне розуміння всієї справи. Виходячи з цього, скажіть мені, що вам цікавіше — підійти поступово до розуміння рушійних причин індусів, чи ви хочете, щоб я позбавив вас клопоту самостійного аналізу і відразу сказав, що я сам думаю?
Не варт говорити про те, що я цілком оцінив практичний сенс першої з двох пропозицій і вибрав саме її.
— Дуже добре, — сказав містер Мартует. — Розглянемо передусім вік трьох індусів. Можу поручитися, що всі вони ніби одних років, — вирішіть самі, чи не здався вам індус, котрий відвідав вас, у самому розквіті життя? Ви гадаєте, йому нема й сорока років? Я теж так думаю. Припустимо, що йому нема ще й сорока років. Тепер поверніться до того часу, коли полковник Гернкасл приїхав в Англію і коли ви були втягнуті в план, придуманий ним для збереження свого життя. Я не хочу, щоб ви лічили роки. Я тільки хочу сказати, цілком зрозуміло, що теперішні індуси, за своїм віком, повинні бути наступниками тих трьох індусів (майте на увазі, містере Брефф, усі вони були брамінами найвищої касти, коли залишили батьківщину), які поїхали слідом за полковником сюди. Дуже добре. Наші теперішні індуси прийшли на зміну тим, що були тут раніше. Коли б мова йшла тільки про це, справа не являла б такого інтересу. Але вони зробили більше. Вони замінили собою ту організацію, яку їх попередники створили в цій країні. Не бійтеся! Ця організація, я не сумніваюсь, як на наше розуміння, — пуста справа. Я б сказав, що в основному вони могли розпоряджатись певною сумою грошей; коли їм це було потрібно, могли забезпечити собі послуги англійців того підозрілого гатунку, які марнують загадкове життя в кварталах Лондона, де живуть іноземці; нарешті, могли спиратися на співчуття тих небагатьох із своїх співвітчизників, які так чи інакше працюють у цьому великому місті. Як бачите, нічого страшного. Але про це варт знати, тому що,
Я зрозумів натяк на мою досвідченість.
— Першу можливість, — відповів я, — надала їм смерть полковника Гернкасла. Я думаю, що їм стало відомо про його смерть, звичайно.
— Авжеж. І його смерть, як ви кажете, дала їм першу можливість. До того Місячний камінь зберігався у банкіра. Ви надали законної форми духівниці полковника, який залишив дорогоцінний камінь своїй племінниці; духівниця була стверджена звичайним шляхом. Як юрист, ви легко здогадались,
— Зняти копію з духівниці в Доктор-Коммонс! — сказав я.
