— Цілком вірно. А тепер зверніть увагу ось на що. Зараз ми маємо вже червень. Наприкінці цього місяця (не можу точно пригадати день) мине рік, відколи, як ми вважаємо, було віддано під заставу алмаз. Слушна нагода, — щоб не сказати більше, — для людини, котра віддала цю річ, викупити по закінченні року. Якщо вона її викупить, містер Люкер повинен сам — відповідно до його власного розпорядження — взяти алмаз від банкіра. За даних обставин я вважаю потрібним поставити сищика біля банку в кінці цього місяця і простежити, кому містер Люкер поверне Місячний камінь. Тепер ви розумієте?
Я погодився (не зовсім охоче), що, в усякому разі, це нова ідея.
— Це ідея містера Мартуета стільки ж, скільки й моя, — сказав містер Брефф. — Вона, можливо, ніколи не виникла б у моїй голові, коли б у мене не було недавно розмови з ним. Якщо містер Мартует має рацію, індуси також, видно, чатуватимуть коло банку наприкінці місяця, і тоді може статися щось серйозне. Що з цього вийде, — цілком байдуже вам і мені, — крім того, що це допоможе нам схопити таємничу «особу», котра віддала під заставу алмаз. Ця людина, повірте мені, несе повну відповідальність (не претендуючи знати, як саме) за те становище, в якому перебуваєте ви тепер; і тільки ця людина зможе повернути вам повагу Речел.
— Не можу заперечувати, — сказав я, — що запропонований вами план розв'яже ускладнення вельми сміливим, дуже відвертим і цілком новим способом. Але...
— Але ви маєте заперечення?
— Так. Мої заперечення полягають у тому, що ваша пропозиція змушує нас чекати.
— Згоден. За моїми розрахунками, нам доведеться чекати близько двох тижнів. Хіба це так довго?
— Це ціла вічність, містере Брефф, у моєму становищі. Моє життя буде просто нестерпним для мене, коли я не зроблю чогось такого, аби відновити свою репутацію.
— Так, так, я розумію це. І ви вже придумали, що можна зробити?
— Я надумався порадитись із сищиком Каффом.
— Він пішов у відставку. Даремно сподіватися, щоб Кафф зміг вам чимось допомогти.
— Я знаю, де знайти його, і зможу спробувати.
— Що ж, спробуйте, — сказав містер Брефф після деякого роздуму. — Справа ця набрала такого незвичайного повороту після закінчення слідства сищиком Каффом, що, либонь, ви зацікавите його. Спробуйте й повідомте мене про результат. А поки що, — казав він далі, вставши, — якщо ви нічого не відкриєте до кінця місяця, я зі свого боку доб'юсь чого-небудь, улаштувавши спостережний пункт біля банку.
— Звичайно, — відповів я, — якщо тільки не звільню вас через деякий час від необхідності вдаватись до подібного експерименту.
Містер Брефф посміхнувся і взяв капелюх.
— Передайте сищикові Каффу, — відповів він, — мою думку, що розгадка таємниці алмаза прихована в розгадці того, хто віддав його під заставу. І повідомте мене, яка думка про це досвідченого детектива Каффа.
Так ми розлучилися з ким цього вечора.
На другий ранок я вирушив у невеличке містечко Доркінг — у те саме місце, куди переїхав сищик Кафф, як інформував мене Беттередж.
Розпитавши в готелі, я дістав необхідні дані, як знайти сищика. До нього вела тиха польова дорога недалеко від міста, і котедж стояв посеред садка, оточеного ззаду і з боків хорошою кам'яною стіною, а спереду — високою огорожею. Хвіртка з пофарбованими, майстерно виготовленими ґратами вгорі була замкнута. Подзвонивши, я заглянув крізь грати й побачив скрізь улюблені квіти знаменитого Каффа; вони квітли в його саду гронами, вони затуляли його двері, заглядали йому у вікна. Далеко від злочинів і таємниць великого міста знаменитий сищик, викривач злодіїв, спокійно доживав сибаритом останні роки свого життя, цілком віддавшись своїм трояндам.
Поважна літня жінка відчинила мені хвіртку і відразу ж зруйнувала мої надії на допомогу сищика Каффа: він лише напередодні поїхав в Ірландію.
— Він поїхав туди у справах? — запитав я.
Жінка посміхнулась.
— У нього тепер тільки одна справа, сер, — сказала вона, — троянди. Садівник однієї знатної особи в Ірландії винайшов якийсь новий спосіб розводити троянди, і містер Кафф поїхав довідатися про нього.
— А ви не знаєте, коли він повернеться?
— Нічого не знаю, сер. Містер Кафф сказав, що він може повернутись і відразу, а може й затриматися, залежно від того, буде новий спосіб вартий чи не вартий вивчення. Якщо ви маєте щось передати йому, я подбаю про це, сер.
Я віддав їй мою картку, написавши на ній олівцем: «Маю розповісти вам дещо про Місячний камінь. Повідомте мене, як тільки повернетесь». Після цього мені більше нічого не лишалось, як підкоритись обставинам і повернутися в Лондон.
У такому збудженому стані, в якому перебував я в той час, про який пишу зараз, і моя невдала поїздка до сищика тільки збільшила в мені невгамовну потребу щось зробити. В день мого повернення з Доркінга я вирішив, що на другий ранок докладу нових зусиль, аби форсувати свій шлях через усі перепони від мороку до світла.
За який інший експеримент узятися?
