Було вже вельми пізно виїжджати тим поїздом, який відходив з Лондона до полудня. Не лишалось нічого більше, як ждати близько трьох годин наступного поїзда. Чи не міг би я з користю провести цей час у Лондоні?
Думки мої знов уперто повертались до обіду в день народження.
Хоч я й забув і кількість, і більшу частину імен гостей, я досить легко пригадав, що майже всі вони приїхали з Фрізінголла або його околиць. Але «майже всі» ще не означало «всі». Деякі з них не були жителями цього графства. Я сам був одним з таких. Містер Мартует був другим, а Годфрі Еблуайт — третім. Містер Брефф не приїхав: я згадав, що справи перешкодили йому приїхати. Чи не було кого-небудь з дам, які постійно живуть у Лондоні? Я зміг пригадати лише міс Клак, яка належала до цієї останньої категорії. Однак уже є троє гостей, з якими, в усякому разі, мені було б корисно зустрітися, перш ніж я поїду з Лондона. Не знаючи адреси людей, яких мені треба було знайти, я пішов прямо в контору містера Бреффа, сподіваючись, що, можливо, він допоможе мені відшукати їх.
Містер Брефф був так заклопотаний, що не міг приділити мені більше хвилини свого дорогоцінного часу. Проте й за цю хвилину він устиг розв'язати в найнегативніший спосіб усі питання, які я поставив перед ним.
По-перше, він вважав мій нововинайдений метод знайти ключ до розгадки таємниці досить фантастичним для того, аби про нього можна було говорити серйозно. По-друге, по-третє і по-четверте, містер Мартует був у даний момент у дорозі, прямуючи до місця своїх минулих пригод; міс Клак у результаті грошових втрат переселилася, з метою економії, до Франції; містера Годфрі Еблуайта, можливо, вдалося б знайте десь у Лондоні. Чи не взнати мені його адресу в клубі? А, може, я вибачу містерові Бреффу, якщо він повернеться до своєї справи й побажає мені всього найкращого?
Поле розшуків у Лондоні тепер так обмежилось, що мені залишалось тільки взнати адресу Годфрі. Я послухався стряпчого й поїхав у клуб.
У холі зустрів одного з членів клубу, колишнього давнього приятеля мого кузена, а також і мого знайомого. Цей джентльмен, вказавши мені адресу Годфрі, розповів про дві недавні пригоди, які сталися з ним і які ще не дійшли до мене, незважаючи на значну важливість їх для мене.
Виявилося, що, одержавши від Речел відмову, він, замість того щоб упасти в розпач, незабаром після цього освідчився іншій молодій дівчині, що була відома як багата відданиця. Пропозицію його прийняли, і шлюб вважався справою вирішеною. Але заручини раптом зовсім несподівано розладнались, і цього разу, подейкували, через серйозну незгоду в думках між нареченим і батьком нареченої щодо шлюбного контракту.
І, ніби в нагороду за цю другу невдачу, Годфрі невдовзі після цього був згаданий у духівниці однієї з численних своїх шанувальниць. Багата і літня леді, яку дуже поважали в «Материнському опікунському комітеті» і яка була великою приятелькою міс Клак (їй, до речі кажучи, вона не відписала нічого, крім жалобної каблучки), виділила в духівниці чудовому і достойному містерові Годфрі п'ять тисяч фунтів. Одержавши це приємне доповнення до своїх скромних грошових запасів, він, кажуть, відчув необхідність трохи відпочити від своїх благодіянь і, за приписом лікаря, повинен був «вирушити на континент, оскільки це могло згодом дати користь його здоров'ю». Якщо я хотів побачити його, треба було, не гаючи часу, зробити йому візит.
Я негайно ж пішов до нього.
Та сама нещасна доля, котра примусила мене запізнитись на один день до детектива Каффа, примусила мене й тут запізнитись на один день до Годфрі: він виїхав напередодні вранці в Дувр. Спочатку він поїхав в Остенде, і слуга його думав, що він поїде в Брюссель. Час, коли він повернеться, не був встановлений, але, в усякому разі, він буде відсутній принаймні три місяці.
Я повернувся до себе, трохи підупавши духом. Троє з гостей, присутніх тоді на обіді (і всі троє винятково розумні люди!), були далеко від мене саме в той час, коли мені так важливо було мати з ними зв'язок. Свої останні надії покладав я тепер на Беттереджа і на друзів покійної леді Веріндер, яких міг ще знайти живими й здоровими в околицях сільського маєтку Речел.
На цей раз я прямо вирушив у Фрізінголл, місто, що тепер стало центральним пунктом моїх розшуків. Я приїхав увечері досить-таки пізно для того, щоб побачитися з Беттереджем. На другий ранок я послав до нього гінця з листом, запрошуючи його якнайшвидше приїхати до мене в готель.
Частково для того, аби скоротити час, а частково тому, що це було зручніше для Беттереджа, я послав свого гінця у найнятім екіпажі і міг сподіватись, якщо не виникне якихось перешкод, побачити старого раніш як через дві години. А в цей проміжок часу я вирішив поговорити з тими гістьми, що були на обіді в день народження і були особисто знайомі мені та проживали тут поблизу. Це були мої родичі Еблуайти і містер Кенді. Лікар висловлював особливе бажання бачити мене, а жив він на сусідній вулиці. Отже, я вирішив передусім вирушити до містера Кенді.
