— Бідолашних скривджених індусів зовсім ні за що запроторили в тюрму, — відповів містер Френклін. — Вони ні в чому не винні люди. Моє припущення, що один з них заховався в нашому будинку, як і решта моїх припущень, нічого не варті. Було доведено, — сказав містер Френклін, палко підкреслюючи свою помилку, — що це просто фізично неможливо.
Здивувавши нас звісткою про цей зовсім новий поворот справи з Місячним каменем, наш молодий джентльмен, на просьбу тітки, сів і все як слід пояснив.
Виявилось, що рішучості його характеру вистачило тільки до Фрізінголла. Він ясно виклав суть справи перед суддею, а суддя негайно послав по поліцію. З перших же відомостей про індусів вияснилось, що вони навіть і не намагались вийти з міста. Далі з'ясувалося, що всіх трьох індусів разом з хлопчиком бачили, коли вони напередодні повертались до Фрізінголла, об одинадцятій годині вечора, — а це (беручи до уваги час і відстань) також доводило, що вони повернулися в місто відразу ж після вистави на нашій терасі. Ще пізніше, опівночі, поліція, що робила обшук у нічліжному будинку, де вони спинилися, знову бачила їх усіх трьох і, звичайно, з хлопчиком. А коли повернуло за північ, я сам міцно замкнув будинок. Ясніших доказів на користь індусів не могло бути. Суддя сказав, що поки що проти них немає й тіні підозри. Але оскільки можливо, що після приїзду поліції розшуки приведуть до яких-небудь відкриттів, що стосуватимуться фокусників, він заарештує їх як шахраїв та бродяг і протримає з тиждень під замком на випадок, якщо вони нам будуть потрібні. Не знаючи наших порядків, вони щось (а що саме — не знаю) зробили в місті і попали прямісінько в лабета закону. Кожну суспільну інституцію (включаючи й правосуддя) можна завжди трохи обійти, варто лише підшукати слушний привід. Високоповажний суддя був старим другом міледі, і індусів заарештували того ж ранку, як почалося слідство.
Так розповів містер Френклін про події у Фрізінголлі. Індійський ключ до таємниці зниклого алмаза, очевидно, зламався у нас в руках. Якщо фокусники невинні, то хто ж забрав Місячний камінь з шухляди міс Речел?!
Хвилин через десять, на превелике наше задоволення, приїхав старший інспектор Сігрев. Він сказав, що пройшов повз містера Френкліна, який сидів на терасі на сонечку (напевно, виставляв свою італійську сторону вдачі) і зарані попередив поліцію, що слідство ні до чого не приведе, — ще до того, як це слідство почалось.
У тому становищі, в якому перебували ми, інспектор фрізінголлської поліції був найприємнішим відвідувачем, якого тільки можна було бажати. Містер Сігрев був високий і ставний чоловік, з військовою виправкою, прекрасним начальницьким голосом і надзвичайно рішучим поглядом, у чудовому сюртуку, застебнутому на всі ґудзики. «Я саме та людина, яка вам потрібна», — було написано на його обличчі. Він давав розпорядження двом нижчим поліцейським чинам зі всією суворістю, яка здатна переконати всіх нас, що з ним жартувати не варт.
Сігрев почав з того, що оглянув усю садибу ззовні і зсередини: результат цього обслідування показав, що ззовні злодії не могли до нас проникнути і що, отже, крадіжку вчинив хтось у будинку. Можете собі уявити, як почували себе слуги, коли ця офіційна заява досягла їхніх ушей. Інспектор вирішив, що почне з огляду будуара, а потім допитає слуг. У той же час він поставив одного з поліцейських на сходах, що вели до спалень слуг, і наказав не впускати туди нікого з мешканців будинку до дальших розпоряджень.
Почувши це, представниці прекрасної статі немов очманіли. Вони повискакували зі своїх кутків і всі разом помчали наверх, до кімнати міс Речел (потягнувши за собою на цей раз і Розанну Спірман), накинулись на інспектора Сігрева і всі з однаково винним виглядом почали вимагати, щоб він негайно сказав, котру з них запідозрює.
Інспектор виявився на висоті становища: він подивився на них рішучим поглядом і втихомирив їх своїм військовим голосом:
— Ану, молодиці, йдіть-но знову униз, усі до одної! Я вас не кликав сюди. Погляньте! — вигукнув раптом інспектор, вказуючи на маленьку пляму під самісіньким замком на розфарбованих дверях міс Речел. — Погляньте, що наробили ваші спідниці. Забирайтеся звідси геть!
Розанна Спірман, яка була найближче до нього і до плямки на дверях, першою подала приклад слухняності й відразу ж повернулась до роботи. За нею подалися й інші. Інспектор закінчив огляд кімнати і, нічого цим не досягнувши, спитав мене, хто перший виявив пропажу. Першою виявила її моя донька. Послали по неї.
Інспектор спочатку обійшовся з Пенелопою трохи суворо.
— Слухайте-но, дівчино, і пам'ятайте, що ви повинні говорити лише правду.
Пенелопа відразу ж спалахнула:
— Мене ніколи не вчили говорити неправду, містере полісмен! І якщо мій батько може стояти поруч і вислуховувати, як його доньку звинувачують у брехні і в крадіжці, не впускають до її власної кімнати, знеславлюють її добре ім'я, єдине багатство бідної дівчини, — то він не такий уже й добрий батько, яким я його вважала.
