Місячний камінь полностью

—  Сержант хоче оглянути вітальню міс Веріндер, — ска­зав містер Сігрев, звертаючись до мене надзвичайно врочи­сто і з великим піднесенням. — Він, можливо, задасть кілька запитань. Будь ласка, проведіть сержанта.

Поки мені давали це розпорядження, я поглянув на Каффа. Знаменитий Кафф у свою чергу дивився на інспектора Сігрева з тим спокійним чеканням, яке я вже помітив раніше. Не можу твердити, що він чекав, щоб його колега полісмен на очах перетворився в осла, але в мене закралося саме таке підозріння.

Я повів їх наверх. Детектив уважно оглянув індійську шафку і весь будуар, задаючи запитання (лише коли-не-коли інспекторові і постійно мені), смисл яких, я гадаю, був однаково незрозумілий нам обом. Нарешті, оглядаючи покій, він дійшов до виходу і спинився навпроти відомих вам розмальованих дверей. Сищик поклав свій кістлявий палець на маленьку плямочку під замком, яку інспектор Сі­грев помітив ще раніше, коли вичитував служницям, які скупчились у кімнаті.

—  Дуже шкода! — сказав сищик Кафф, звертаючись до мене. — Як це трапилось?

Я відповів, що служниці скупчилися в цій кімнаті напе­редодні вранці і що цю плямку зробила чиясь спідниця.

—  Інспектор Сігрев наказав їм вийти, сер, — додав я, — щоб вони не наробили ще більшої шкоди.

—  Цілком вірно! — сказав інспектор своїм військовим тоном. — Я звелів їм забиратися звідси. А плямку цю зро­били спідниці, сержанте, звичайно, спідниці.

—  Ви помітили, чия спідниця зробила це? — спитав си­щик Кафф все ще звертаючись не до свого колеги полісмена, а до мене.

—  Ні, сер.

Тоді він звернувся до інспектора Сігрева і спитав:

—  А ви це помітили, я гадаю?

Це запитання, здавалося, трохи збентежило інспектора, але він не розгубився.

—  Не можу ж я забивати свою голову всякими дрібни­цями, — сказав він, — а це справжня дрібниця.

Сищик Кафф подивився на Сігрева, як дивився на гравійні доріжки в квітнику, і з своєю звичайною меланхолією вперше показав нам свої здібності.

—  Минулого тижня я провадив одне секретне слідство, пане інспектор, — сказав він. — На одному кінці слідства було вбивство, а на другому чорнильна пляма на скатерті, якої ніхто не міг пояснити. На своєму віку мені довелося вести безліч найрізноманітніших справ, але я ніколи не мав діла з «дрібницями». Перш ніж ми зробимо ще один крок у цій справі, ми повинні побачити спідницю, яка зробила пляму, і довідатись напевно, коли висохла ця фарба.

Інспектор, досить похмуро проковтнувши пілюлю, спитав, чи не покликати служниць. Сищик Кафф, подумавши хви­линку, зітхнув і похитав головою.

—  Ні, — сказав він, — ми спочатку займемося фарбою. Питання про фарбу вимагатиме одного слова: так або ні, — це швидко. А питання про жіночі спідниці — довге. О котрій годині служниці були в цій кімнаті вчора вранці? Кажете, об одинадцятій? А знає хто-небудь у домі, вогка чи суха була фарба об одинадцятій годині ранку?

—  Про це знає племінник міледі, містер Френклін, — ска­зав я.

—  Він тут?

Містер Френклін був саме поблизу, чекаючи слушної на­годи для знайомства з великим Каффом. Через півхвилини він був уже в кімнаті й давав таке свідчення:

—  Ці двері розмальовувала міс Веріндер сумішшю-розчинником мого власного виготовлення під моїм наглядом і за моєю допомогою. Цей розчинник висихає, з якими б фарбами його не вживали, через дванадцять годин.

—  Ви пам'ятаєте, сер, коли було пофарбоване те місце, на якому тепер пляма? — спитав сищик.

—  Прекрасно пам'ятаю, — відповів містер Френклін. — Це місце було пофарбоване останнім. Нам треба було за­кінчити до минулої середи, і я сам упорався з цим о третій годині дня або трохи пізніше.

—  Сьогодні п'ятниця, — сказав сержант Кафф, звертаю­чись до інспектора Сігрева. — Повернімось назад, сер. О тре­тій годині в середу це місце було закінчене. Суміш мала висохнути через дванадцять годин, тобто до трьох годин ранку в четвер. Ви провадили тут слідство об одинадцятій годині ранку. Вирахуйте три з одинадцяти, і залишиться ві­сім. Ця фарба, пане інспектор, була сухою вже вісім годин, коли ви припустили, що жіночі спідниці зробили пляму на дверях.

Перший карколомний удар для містера Сігрева! Якби він не запідозрив бідолашну Пенелопу, я пожалів би його.

Розв'язавши питання про фарбу, сищик Кафф з цієї хви­лини наче забув про свого колегу полісмена і звертався до містера Френкліна, як до більш надійного помічника.

—  Цілком імовірно, сер, — сказав він, — що ви дали нам ключ до таємниці.

Не встиг він промовити ці слова, як двері спальні розчини­лись і перед нами несподівано з'явилася міс Речел.

Вона звернулась до детектива, наче не помічаючи або не звертаючи уваги на те, що він був для неї зовсім незнайомий.

—  Ви сказали, — спитала вона, вказуючи на містера Френкліна, — що він дав вам ключ до таємниці?

—  Це міс Веріндер, — шепнув я сищикові.

—  Дуже можливо, що саме цей джентльмен, міс, — по­вторив сищик, уважно вивчаючи своїми сталево-сірими очи­ма обличчя моєї панночки, — дав нам у руки ключ.