Місячний камінь полностью

Сищикові, напевно, сподобалась Пенелопа. Він трохи прояснішав, і в нього на обличчі з'явився вираз — дуже схо­жий на той, який був тоді, коли він запримітив білу мускусну рожу в квітнику. Ось що свідчила моя донька сищикові. Во­на відповідала, мені здається, вельми добре — ще б пак! — адже вона вся пішла в мене. В ній нема нічого від матері, дякувати богові, в ній нема нічого від матері!

Пенелопа свідчила, що її дуже зацікавило розмальовуван­ня дверей і що вона допомагала змішувати фарби. Вона запримітила місце під замком, тому що його розмальовува­ли останнім; бачила його через кілька годин без плями; залишила о дванадцятій годині ночі теж без плями. Поба­жавши своїй панночці на добраніч у спальні, вона почула, як годинник у будуарі пробив дванадцять: у цей час вона держалась за ручку розмальованих дверей; знала, що фарба вогка (оскільки допомагала змішувати фарби, як уже було сказано); через те особливо старалась не доторкатись до дверей, могла заприсягнутися, що підібрала поділ сукні і що тоді не було на фарбі плями; не могла б заприсягнутися, що її вбрання ненароком не доторкнулось до дверей, коли вона виходила; пам'ятала, яка сукня була тоді на ній, — це була нова сукня, подарунок міс Речел; батько її теж пам'ятав і теж міг це підтвердити; він підтвердив це і сам при­ніс плаття, яке було на ній того вечора; поділ оглядали довго, бо він великий, але ніде й натяку на пляму не знайшли. На цьому і скінчилося свідчення Пенелопи — цілком бла­гополучно й переконливо. Підписався Габріель Беттередж.

Потім сищик запитав мене, чи немає в нас великих собак, які могли б убігти до кімнати і розмазати фарбу своїм хво­стом. Почувши, що це було неможливо, він послав за збільшувальним склом і почав крізь нього розглядати пляму. На фарбі не було видно слідів людської руки. Всі ознаки свідчили, що фарбу розмазала чиясь сукня. Той, на кому була ця сукня, судячи за свідченням Пенелопи й містера Френкліна, щоб зробити цю пляму, мав бути в кімнаті між північчю і трьома годинами ранку в четвер.

Довівши слідство до цього пункту, детектив Кафф згадав, що в кімнаті є ще інспектор Сігрев, і, на науку своєму колезі, зробив такий висновок із проведеного ним слідства.

—  Оця ваша «дрібниця», пане інспектор, — сказав він, вказуючи на пляму під замком дверей, — перетворилася в досить важливий чинник після того, як ви бачили її востан­нє. На даній стадії слідства завдяки цій плямі, я гадаю, можна зробити три відкриття. По-перше, довідатись, чи є в цьому будинку одяг, замазаний такою фарбою. По-друге, вияснити, якщо є такий одяг, — кому він належить. По-третє, взнати, яким чином ця особа проникла до кімнати і зробила цю пляму між північчю і трьома годинами ранку. Якщо ця особа не зможе дати задовільної відповіді, тоді вам нічого займатись розшуками злодія, що вкрав алмаз. Я зроблю це сам, з вашого дозволу, а вас не буду відривати від ваших міських занять. У вас тут є один з ваших під­леглих. Залишіть його про всякий випадок зі мною, і до­звольте мені побажати вам всього найкращого.

Повага інспектора Сігрева до сищика була велика, але по­вага до своєї персони була ще більша. Коли знаменитий Кафф допік йому, він відбив удар зі всією спритністю, на яку був здатний, і вийшов з кімнати.

—  Досі я утримувався від висловлювання своєї думки, — сказав інспектор своїм військовим тоном, який анітрохи не змінився. — Тепер мені тільки слід зауважити, полишаючи слідство в ваших руках. Є таке прислів'я, пане сержант, що з мухи дуже легко зробити слона. Бувайте здорові!

—  Але є такі люди, що можуть не помітити й слона, коли занадто високо задирають носа.

Отак відповівши на комплімент свого колеги, сищик Кафф повернувся й відійшов до вікна.

Містер Френклін і я чекали, що буде далі. Детектив ди­вився у вікно, заклавши руки в кишені і насвистуючи про се­бе мотив «Остання літня рожа». Пізніше, під час слідства, я запримітив, що тільки цей свист і видавав напружену ро­боту його думки, яка крок за кроком наближалась до таєм­ничої мети. Очевидно, «Остання літня рожа» допомагала йому й підбадьорювала його. Можливо, що вона в якійсь мірі відповідала його вдачі, нагадуючи йому, бачите, про любимі троянди; причому цю пісеньку він насвистував на вельми журливий мотив.Постоявши біля вікна хвилин зо дві, сищик дійшов до середини кімнати і спинився в глибокій задумі, втупивши очі в двері спальні міс Речел. Раптом він опам'ятався, хитнув головою, ніби говорячи: «Так буде краще!» — і, звертаючись до мене, виявив бажання при першій же нагоді поговори­ти десять хвилин з міледі.

Виходячи з кімнати з цим дорученням, я почув, як містер Френклін задав сищикові запитання, і спинився на порозі дверей, щоб почути відповідь.

—  Ви ще не здогадуєтеся, — запитав містер Френклін, — хто вкрав алмаз?

—  Ніхто не вкрав алмаза, — відповів сержант Кафф.

Такий незвичайний погляд на справу змусив нас здригну­тись, і ми обидва почали дуже просити його пояснити нам, що він хотів цим сказати.

—  Зачекайте трохи, — відповів сержант. — Ще не всі обставини цієї таємниці з'ясовані.