— Отже, — сказав сищик, — варто було їй тільки прив'язати до замазаного одягу камінь і кинути в пісок. Немає аніякісінької потреби в тому, щоб ховати його, — а тим часом вона, безсумнівно, сховала. Постає питання, — вів далі сищик, знову рушивши, — чи є замазана спідниця, сорочка або якийсь інший предмет чимсь таким, що необхідно зберегти за всяку ціну? Містере Беттередж, якщо не буде ніякої перешкоди, я повинен завтра виїхати у Фрізінголл і взнати, що саме купила вона в місті, коли діставала таємно матеріал, щоб пошити новий одяг замість замазаного. За даних умов їхати з дому — ризик, але ще більший ризик продовжувати діяти наосліп. Пробачте, що я трохи не в настрої, я втратив повагу до самого себе, дозволивши Розанні Спірман спантеличити мене.
Коли ми повернулись додому, слуги вже вечеряли. Перший, кого ми зустріли на подвір'ї, був полісмен, якого інспектор Сігрев залишив у розпорядженні сержанта Каффа. Сержант спитав його, чи повернулась Розанна Спірман. Як виявилось — повернулась. Коли? Майже годину тому Що вона зробила? Вона піднялась до себе в кімнату, зняла капелюшок і плащ, а тепер спокійно вечеряє з іншими слугами.
Не промовивши ні слова, сищик Кафф попрямував до чорного ходу, все більше й більше втрачаючи до себе повагу. Проминувши в темряві вхід, він все йшов і йшов (хоч я і кликав його), поки не спинився біля хвіртки, що вела в сад. Коли я підійшов до нього, щоб провести на чорний хід, я побачив, що він уважно дивиться на вікно другого поверху, що виходило на подвір'я.
Глянувши й собі, я зрозумів, що предметом його споглядання було вікно кімнати міс Речел і що світло в цьому вікні снувало туди й сюди, наче в кімнаті коїлося щось незвичне.
— Це, здається, спальня міс Веріндер? — спитав сищик Кафф.
Я ствердно відповів і попросив його до себе повечеряти. Сищик не рушив з місця, промурмотівши, що він любить вечорами дихати свіжим повітрям у саду. Я лишив його втішатися природою. Але не встиг звернути до дверей, як біля хвіртки почувся мотив «Останньої літньої рожі». Сищик Кафф зробив нове відкриття! І в основі його на цей раз було вікно моєї панночки.
Цей здогад змусив мене знову повернутись до сищика з ввічливим зауваженням, що я ніяк не наважусь залишити його самого.
— Вам тут щось незрозуміло? — додав я, вказуючи на вікно міс Речел.
Судячи з голосу, сищик Кафф несподівано знову повернув належну повагу до своєї власної особи.
— Ви в Йоркшірі, здається, дуже охочі битися об заклад? — спитав він.
— Ну, то що? Припустімо, що так.
— Якби я був йоркшірцем, — вів далі сищик, взявши мене під руку, — я заклався б з вами на цілий соверен, містере Беттередж, що ваша панночка несподівано вирішила їхати з дому. Якщо я виграю це парі, я готовий закладатися з вами на другий соверен, що ідея про від'їзд спала їй на думку не раніше як годину тому.
Перший здогад сищика злякав мене. Другий якось переплутався у мене в голові з донесенням полісмена, що Розанна Спірман повернулася з Тремтливих пісків годину тому. Обидва ці здогади справили на мене дивне враження. Коли ми пішли вечеряти, я висмикнув свою руку з руки сержанта Каффа і, забувши про чемність, пройшов поперед нього в двері, щоб самому навести довідки.
У передпокої я зустрів лакея Самюеля. Не встиг я промовити й слова, як він сказав:
— Міледі чекає вас і сержанта Каффа.
— А давно вона чекає? — пролунав позад мене голос сищика.
— Вже з годину, сер.
Знову! Розанна повернулась годину тому, міс Речел прийняла якесь незвичайне рішення, міледі чекала сищика, і все протягом останньої години! Було вельми неприємно бачити, як дуже різні люди й речі зв'язувались таким чином між собою. Я пройшов нагору, не дивлячись на сищика Каффа і не розмовляючи з ним. Рука моя раптом затремтіла, коли я підняв її, щоб постукати в двері моєї пані.
— Мене не здивує, — шепнув мені через плече сищик, — якщо у вас у домі вибухне якийсь скандал. Не лякайтесь. У свій час мені доводилось виходити з гірших сімейних труднощів так, що ніхто про них не знав.
Не встиг він промовити ці слова, як я почув голос моєї пані: вона кликала нас.
Кімнату міледі освітлювала одна лиш настільна лампа. Абажур був опущений, і обличчя міледі залишалось у тіні. Замість того щоб глянути на нас із своєю звичайною прямотою, вона сиділа біля столу і вперто не відривала очей від розгорнутої книги.
— Містере полісмен, — сказала вона, — чи важливо для вашого слідства знати зарані про від'їзд будь-кого з нашого дому?
— Надзвичайно важливо, міледі.
— Так я повинна вам сказати, що міс Веріндер має намір переїхати у Фрізінголл до своєї тітки, місіс Еблуайт Вона залишає нас завтра, рано-вранці.
Сищик Кафф поглянув на мене. Я зробив крок уперед, щоб заговорити з моєю пані, але, признаюсь вам, у мене не вистачило духу на це, і я знову мовчки відступив.
— Дозвольте спитати, ваша милість,
— Приблизно годину тому, — відповіла моя пані.
