— Як нема, є! — заперечила місіс Йолланд. — Як я вже вам казала, вона прийшла сьогодні до нас і, посидівши та поговоривши трохи зі мною й моєю донькою Люсі, попросила дозволу побути на самоті в її кімнаті. Це єдина кімната в нашому домі, де є чорнило й ручка. «Мені треба написати листа до одного друга, — сказала вона, — а я не можу цього зробити в нас у домі, де за мною підглядають занадто цікаві товаришки». Кому вона писала цього листа, я не знаю; тільки, напевно, він був дуже довгий, судячи з того, скільки часу вона провела над ним нагорі. Коли вона спустилася вниз, я запропонувала їй поштову марку. Але в неї в руках не було ніякого листа, і марки вона не взяла. Бідолашна, як нам відомо, трохи потайна щодо себе і своїх вчинків. Але в неї десь є друг, запевняю вас, і ось до цього друга вона й поїде, от побачите.
— Скоро? — спитав сищик.
— Як тільки зможе, — відповіла місіс Йолланд.
Тут я знову відійшов від дверей. Як глава слуг міледі, я не міг допустити, щоб у моїй присутності продовжувалась така безцеремонна розмова про те, піде наша служниця чи не піде.
— Ви, мабуть, помиляєтесь щодо Розанни Спірман, — сказав я. — Якби вона хотіла залишити своє місце, вона перш за все повідомила б про це мене.
— Помиляюсь? — вигукнула місіс Йолланд. — Та вона всього лише годину тому купила в мене кілька речей для дороги, містере Беттередж, ось у цій самій кімнаті. От добре, що згадала, — продовжувала клята жінка й почала раптом мацати по своїх кишенях, — я маю дещо сказати про Розанну і її гроші. Хто-небудь з вас, напевно, навідається до неї, коли ви повернетесь додому?
— Я з превеликим задоволенням передам ваше доручення сердешній дівчині, — відповів сищик Кафф, перш ніж я встиг вкинути слівце.
Місіс Йолланд вийняла з кишені кілька шилінгів і шестипенсових монет і, тримаючи їх на долоні, перелічила з особливою і дратівливою старанністю. Жінка простягнула ці гроші сищикові Каффу, хоч по її обличчю видно було, що вона дуже неохоче розстається з ними.
— Чи не можу я вас попросити передати ці гроші Розанні з моїм вітанням? — сказала місіс Йолланд. — Вона майже силоміць заплатила мені за кілька дрібничок, які їй знадобилися сьогодні ввечері, а ми грошам завжди раді, нічого гріха таїти. І все-таки мені якось незручно, що я взяла в бідолашної її скромні заощадження. І, правду кажучи, не думаю, що моєму чоловікові буде приємно почути, коли він повернеться з роботи завтра вранці, що я взяла гроші в Розанни Спірман. Будь ласка, передайте їй, що я з радістю дарую їй речі, які вона купила в мене. Не залишайте грошей на столі, — сказала місіс Йолланд, раптом виклавши їх перед сищиком, наче вони пекли їй пальці. — Заберіть їх, добродію! А то тепер часи скрутні, а плоть наша немічна, і мені, чого доброго, заманеться знову покласти їх у кишеню.
— Ходімо! — сказав я Каффу. — Я не можу більше чекати; мені вже треба повернутись додому.
— Ідіть, а я вас наздожену, — відповів сищик Кафф.
Удруге я підійшов до дверей і вдруге, як не старався, не міг переступити через поріг.
— Повертати гроші — справа делікатна, добродійко, — почув я голос сищика. — Ви й так, мабуть, з неї дешево взяли.
— Зовсім дешево! — сказала місіс Йолланд. — Ходімте, і самі побачите.
Вона взяла свічку й повела сищика в куток кухні. Я не втримався і теж пішов за ними. У кутку була навалена ціла купа різного мотлоху, здебільшого металевих речей; їх рибалка назбирав з затонулих кораблів і не встиг ще розпродати. Місіс Йолланд засунула руку в цей мотлох і вийняла звідти стару лаковану олов'яну шкатулку з кришкою і кільцем для того, щоб її підвішувати, — такі шкатулки бувають на кораблях для географічних і морських карт та інших документів, щоб охоронити їх від вологості.
— Ось! — сказала вона. — Коли Розанна прийшла сьогодні до нас, вона купила в мене точнісінько таку шкатулку. — «Це якраз годиться, — сказала вона, — для моїх манжеток і комірців, щоб вони не жужмились у чемодані». Один шилінг і дев'ять пенсів, містере Кафф. Слово честі, ні півпенні більше!
— Дуже дешево! — промовив сищик, важко зітхнувши.
Він зважив шкатулку в руці. Коли Кафф дивився на шкатулку, мені почувся мотив «Останньої літньої рожі». Не було ніякого сумніву: він зробив якесь відкриття на шкоду Розанні Спірман — і саме в такому місці, де, як мені здавалось, її репутація була в найбільшій безпеці, — і все через мене. Можете уявити собі, як я себе почував і як щиро розкаявся, що допоміг знайомству місіс Йолланд із сищиком Каффом.
— Годі, — сказав я. — Нам далебі вже час іти.
Не звертаючи на мене аніякісінької уваги, місіс Йолланд знову засунула руку в мотлох і на цей раз витягла звідти ланцюжок.
