Місячний камінь полностью

Коли сищик змалював мені це місце, я збагнув, що в цій хатині мешкає рибалка на ім'я Йолланд, його дружина і двоє дітей — син і донька. Пам'ятаєте, коли я вперше розповідав вам про Розанну Спірман, то згадував, що під час прогулянок до Тремтливих пісків вона зрідка відвіду­вала своїх друзів у Коббс-Голлі. Цими друзями й були Йолланди — шановні, достойні люди, хороша репутація яких була відома на всю околицю. Знайомство Розанни з ними почалося із знайомства з їхньою кульгавою донькою, відомою під ім'ям Кривоніжки Люсі. У цих двох дівчат з фізичними вадами був, напевно, якийсь дружній потяг одної до одної. В усякому разі, Йолланди і Розанна в часи їхніх рідких зустрічей завжди були в теплих, приятельських стосунках. І те, що сищик Кафф простежив за дівчиною саме до їхнього котеджу, змусило мене зовсім по-іншому поставитись до його прохання допомогти в розслідуванні. Розанна пішла туди, де часто бувала; отже, довести, що вона була в товаристві рибалки і його сім'ї, це все одно, що довести її невинність. Таким чином, виконати просьбу сищика Каффа означало допомогти дівчині, а не нашкодити їй. Такий висновок цілком заспокоїв мене.

Ми пішли в Коббс-Голл і, поки було ще видно, бачили сліди на піску.

Коли ми дістались до котеджу, виявилось, що рибалка із сином поїхали човном, а Кривоніжка Люсі, завжди слаба і стомлена, відпочиває нагорі у своїй спальні. Гостинна місіс Йолланд прийняла нас на кухні. Коли вона почула, що сержант Кафф — знаменитий сищик з Лондона, вона поставила на стіл пляшку голландського джину і не зводила з гостя очей, ніби не могла на нього надивитись.

Я спокійно сидів у кутку, чекаючи, що сищик наведе розмову на Розанну Спірман. Його звична манера підходити до суті справи здалека на цей раз проявилася з особливою силою. Як йому це вдалось, я тоді не міг збагнути і тепер не можу розповісти. Але це факт — він почав з королівської фамілії, з примітивних методистів і цін на рибу і перейшов від усього цього (зі своєю звичайною меланхолійністю і скритною манерою) до пропажі Місячного каменя, до злобності нашої старшої покоївки і взагалі до жорстокого поводження служниць з Розанною Спірман. Дійшовши таким чином до суті справи, про себе самого сказав, що він наводить довідки про зникнення алмаза почасти для того, щоб відшукати його, а почасти для того, щоб захистити Розанну від несправедливих підозрінь її ворогів у нашому домі. Через якихось чверть години після нашого приходу добра місіс Йолланд була переконана, що має справу з найкращим другом Розанни, і умовляла сищика Каффа промочити горло й розважити свій настрій пляшкою гол­ландського вина.

Будучи твердо переконаним, що сищик марно витрачає з місіс Йолланд час, я сидів і слухав їхню розмову майже так, як, бувало, слухав колись у театрі акторів. Великий Кафф виявився на диво терплячим, нудно пробуючи щастя і так і сяк, роблячи постріл за пострілом, так би мовити, на щастя — а може, влучить. Але скільки він не старався, все скінчилося на користь Розанни. Місіс Йолланд говорила не вмовкаючи, з цілковитим довір'ям до сищика. Коли ми глянули на свої годинники й зібралися було вже йти, він зробив останню спробу.

—  А тепер я побажаю вам на добраніч, добродійко, — сказав сищик, — і скажу на прощання, що в особі вашого покірного слуги Розанна Спірман має щирого доброзич­ливця. Але, боронь боже, їй не слід залишатись на цьому місці; моя порада їй — виїхати звідси.

—  Господь з вами, та вона ж уже виїжджає звідси! — вигукнула місіс Йолланд. (Nota bene. Я подаю тут слова місіс Йолланд на англійський лад, тим часом як вона розмовляла йоркшірським наріччям. Коли високоосвічений Кафф раз у раз вдавався по допомогу до мене, щоб зрозумі­ти її, то що робили б ви, якби я передавав її слова на її рідній мові?)

Розанна Спірман залишає нас! Почувши це, я насто­рожився. Мені здалось дивним, якщо не сказати більше, що вона спочатку не попередила ні міледі, ні мене. У мене в думці виник сумнів: чи не влучив у ціль останній постріл сищика Каффа? Та я і сам почав сумніватись, чи справді моя участь у всій цій справі була така невинна, як мені здавалось. Можливо, сищик змусив обмовитись чесну жінку, заплутавши її в тенета своїх облудних викрутасів; і я як порядний протестант відразу пригадав, що «батько брех­ні» — диявол і що диявол і зло ніколи не бувають далеко одне від одного. Передчуваючи щось лихе, я хотів було забрати сищика додому. Але він поквапливо знову сів і попросив для підкріплення ковток голландського вина. Місіс Йолланд сіла навпроти нього й налила йому чарчину джину. А я, почуваючи себе надзвичайно ніяково, рушив до дверей, сказавши, що вже, мабуть, час іти додому, — але не міг переступити порога.

—  Так, значить, вона збирається виїжджати звідси? — спитав сищик. — Що ж вона робитиме, коли поїде? Яка печаль! Адже в бідолахи нема нікого, крім вас і мене.